Робота з батьками

Потрібно вживати слово «війна», говорити про війну, як війну. Що війна – це тимчасово, що так завжди не буде. Повторювати, що все буде гаразд. Обговорювати плани на майбутнє. Це все дуже важливо. З одного боку, подати інформацію, а з іншого - дати позитивне скріплення плануванням майбутнього.

Грайтеся, виконуйте з дитиною заспокійливі вправи

Під час стресу ігри дітей можуть бути трохи "регресивними". Тобто старші діти можуть знову грати в ігри для малечі.  З дітьми можна ліпити з пластиліну, зробити навколо себе коло безпеки з нитки, рвати на дрібні шматки папір, "Видихнути хмаринку". Також можна грати настільні ігри, малювати, грати у слова, ігри в телефоні, в яких залучене просторове сприйняття.

Виконуйте вправи при панічній атаці

Підійдуть такі вправи на вибір:

- покладіть руку на живіт, приблизно на 3 пальці нижче сонячного сплетіння та постукайте по цьому місцю
- потріть кінчик носа
- надавіть не сильно на очні яблука з двох боків

- ляжте на спину і зробіть рухи ногами, як на велосипеді
- сконцентруйтеся на диханні – одну руку покладіть, як човник і накрийте нею губи, іншу – покладіть на живіт. Видих – рука йде вниз до грудей, вдих – підіймається до рота
- змащуйте губи, полощіть рот водою
- витягуйте якомога далі язика – ніби намагаючись торкнутися грудної клітини
- подивиться вправо, не повертаючи голови, – якомога далі на 15-20 секунд, потім переведіть погляд прямо, потім подивіться вліво – якомога далі, потім знову прямо
- розітріть тіло
- розітріть точку між четвертим пальцем та мізинцем – там знаходиться точка паніки
- покладіть руки на ребра, відчуйте, як вони при диханні розширюються, підіймаються
- розітріть руки, прикладіть до нирок.

Рекомендації батькам щодо безпеки життєдіяльності дітей під час карантину-https://drive.google.com/file/d/1DNkQMW5cez7QIoDz2J-abzCuU9HvJZgY/view?usp=sharing

Як розважити дітей під час карантину-https://gre4ka.info/zhyttia/57858-6-idei-chym-zainiaty-ditei-pid-chas-karantynu

Пам'ятка для батьків-
https://drive.google.com/file/d/1yFhi6O4ukV990VblEQjP2-UJ1BMnXa_c/view?usp=sharing

Психічний вплив мультфільмів на дитину-
https://drive.google.com/file/d/1cISEm5u0-2MjGiNhgDL2zp3BV_2-3C9Z/view?usp=sharing

Батьківські збори-

https://drive.google.com/open?id=1-6l353KQroyTX7oIXsTscKc-XizbNxZr

Батьківські збори-

https://drive.google.com/file/d/1DX7eulPSEhdJ_JFt2h_XVHgNyNSxhyI6/view?usp=sharing

Щоб діти були щасливими-https://life.pravda.com.ua/society/2019/06/1/237073/

   Дитинство – час незабутніх переживань, яскравих вражень, які довго зберігаються в пам"яті людини і стають органічною частиною її духовного світу, що пов"язує з рідною домівкою, місцями , де вона народилася і зросла.

Патріотичне почуття -це переживання, з яких у майбутньому виросте громадянська позиція особистості, її людська та національна гідність. У дитинстві вони виявляються в любові до , рідної оселі, міста , в якому народилися, рідної землі, , шанобливому ставленні до культури своєї родини , мови. Патріотичні  почуття  формуються в процесі спілкування з оточуючим середовищем людьми, виконання з ними спільної діяльності. Вони спрямовані на розкриття і формування спільно людських моральних якостей особистості любов, гідність,вірність, відданість батькам,залучення до джерел національної культури,збереження природи рідного краю. Виховання емоційно- діяльнісного ставлення та почуття причетності до оточуючих.

Саме тому робота з патріотичного виховання охоплює цілий комплекс завдань,серед яких патріотичними є :

Виховання в дитини любові і почуття причетності до своєї сім"ї,

 до школи ,вулиці, міста;

Формування бережного ставлення до природи рідного краю;

Формування толерантності, почуття поваги до інших людей;

Формування поваги до моральних цінностей,традицій, звичаїв,культури рідного народу;

Ознайомлення дітей із символами держави.

Патріотизм кожної дитини починається з рідної домівки,домашнього вогнища. Неньчина колискова пісня та її ніжне слово, мовлене рідною мовою, батькова мудра настанова та наука, бабусині казочки та дідусеві легенди, родинні традиції та звичаї - з усього цього виростає патріотизм. Бо все це глибоко западає в душу і ніколи не забувається.» З родини йде життя людини», « Без сім"ї немає щастя на землі»саме так говорить народна творчість про родину.              

Саме в родині закладаються засади патріотично – моральної та національної свідомості: в ході щоденного життя, в його радостях і смутках зароджується взаємоповага між людьми,любов,симпатія. При цьому важливо,щоб дитина навчилася не тільки брати, але й віддавати любов,турбуватися про рідних з дитинства ,бути уважною до близьких людей.

Ми навчаємо дитину з перших років життя любити батьків, допомагати їм. Однак для того щоб ці почуття стали початком любові до Батьківщини , важливо ознайомлювати дітей із роллю батьків , як громадян, працівників, що вносять свій вклад в майбутнє нашої країни. Це можуть бути спільні з дітьми прогулянки містом, де батьки звернуть увагу дітей на чистоту або забрудненість села, бесіди з дітьми про необхідність берегти природу рідного краю, задля збереження здоров"я та життя свого , в першу чергу, та рідних. Це може бути спільна праця біля подвір"я: висадка дерев, квітів, – прибираємо,прикрашаємо – робимо разом наше місто чистим , гарним; Розповіді батьків про свою роботу, яку користь вони приносять суспільству, дають можливість дітям усвідомити значення кожного в розвитку рідної держави , краю.

Виховний вплив батьків на дітей постійний. Вони впливають навіть тоді, коли нічого не роблять спеціально – просто своїми вчинками , прикладом, висловлюваннями, тощо.

Батькам про відповідальність по утриманню, вихованню та навчанню неповнолітніх

КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ

Ст. 51. Батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.

Ст. 52. Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідується за законом.

Ст. 53. Кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов'язковою.

Ст. 68. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

СІМЕЙНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

Ст. 141. Мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини незалежно від того, чи

перебували вони у шлюбі між собою...Захист прав та інтересів неповнолітніх дітей лежить

на їх батьках...

Ст. 150. Батьки мають право і зобов'язані виховувати своїх дітей, піклуватися про їх

здоров'я , фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, готувати їх до праці.

Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших

видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Ст. 155. Батьківські права не можуть здійснюватись всупереч інтересам дитини.

При неналежному виконанні батьками (одним з них) батьківських обов'язків або при

зловживанні батьківськими правами діти вправі звернутися за захистом своїх прав та

інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади або безпосередньо

до суду (якщо вона досягла 14 років).

Ст. 164. Батьки або один з них можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо буде

встановлено, що він (вона): не забрали дитину з пологового будинку або з  іншого закладу

охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявили щодо неї

батьківського  піклування;  ухиляються  від виконання  своїх  обов'язків  по  вихованню

дитини, жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами;

вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та

бродяжництва; засудженні за вчинення умисного злочину щодо дитини. Позбавлення батьківських

прав      проводиться  тільки  в  судовому    порядку.

Ст. 166. Особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов'язків по утриманню

дитини.

Ст. 170. Суд може прийняти рішення про відібрання дитини від батьків і передачу її на

опікування органів опіки і піклування незалежно від позбавлення від батьківських прав,

якщо, залишення дитини в осіб, у яких вона перебуває, небезпечне для неї. У виняткових

випадках при безпосередній загрозі життю або здоров'ю дитини, орган опіки і піклування

вправі прийняти рішення про негайне відібрання дитини у батьків або інших осіб, на

вихованні яких вона фактично перебуває.

ЗАКОН УКРАЇНИ ПРО ОСВІТУ

1.  Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку дитини як особистості.

2.   На кожного з батьків покладається   однакова  відповідальність   за  виховання,

навчання і розвиток дитини.

3.   Батьки та особи, які їх замінюють, зобов'язані:

- Постійно дбати про фізичне здоров'я, психічний стан дітей, створювати належні умови

для розвитку їх природних здібностей;

- Поважати гідність дитини, виховувати працелюбність, почуття доброти, милосердя,

шанобливе ставлення до державної і рідної мови, сім'ї, старших за віком, до народних

традицій та звичаїв;

-  Сприяти здобуттю дітьми освіти у закладах освіти або забезпечувати повноцінну

домашню освіту відповідно до вимог щодо її змісту, рівня та обсягу;

-  Виховувати повагу до законів, прав, основних свобод людини.

АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

Ст. 180. За доведення неповнолітнього до стану сп'яніння (шляхом особистого прикладу

або психічного чи фізичного спонукання до вживання спиртних напоїв).

Ст. 184.4.1.   Систематичне  ухилення   від   виконання  обов'язків   щодо   забезпечення

необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.

Ст. 184.4.3. За   вчинення неповнолітнім у віці від 14 до 16 років правопорушення, яке

передбачає відповідальність згідно з Кодексом про Адміністративні правопорушення.

Ст. 184.4.4. До неповнолітніх, які не досягай   14-16 років   і   відповідно до   ст..   122

Кримінального  кодексу  не  є  суб'єктами  злочину  і  не  можуть  нести  кримінальної

відповідальності, застосовуються примусові заходи виховного характеру, які передбачені

ст.. 23 Кримінального кодексу, а батьки несуть адміністративну відповідальність.

КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

Ст. 166. Злісне невиконання обов'язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування.

Злісне невиконання батьками...обов'язків по догляду за дитиною...що спричинило тяжкі

наслідки - карається обмеженням волі на строк від двох до п'яти років або позбавленням

волі на той самий строк.

Ст. 167. Зловживання опікунськими правами

Використання опіки чи піклування з корисливою метою на шкоду підопічному - карається

штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними

роботами на строк до двох років.

Ст. 303. Проституція або примушування чи втягнення до заняття проституцією

ч.З. Дії...вчинені щодо неповнолітнього або організованою групою,   караються

позбавленням волі від трьох до п'яти років.

Ст. 304. Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність

Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, у пияцтво, у заняття жебрацтвом,

азартними іграми - карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням

волі на той самий строк. 

          Поради батькам першокласників

Любіть дитину. Не забувайте про тактильний контакт. Знаходьте радість у спілкуванні.

Нехай жоден день не мине без спільного читання книг.

Розмовляйте з дитиною, розвивайте її мовлення. Цікавтеся її справами і проблемами.

Дозвольте школярику малювати, розфарбовувати, вирізати, наклеювати, ліпити.

Відвідуйте театри, організовуйте сімейні екскурсії містом.

Надавайте перевагу повноцінному харчуванню дитини, а не розкішному одягу.

Обмежте перегляд телепередач та ігри на комп’ютері до 30 хвилин на день.

Привчайте малюка до самообслуговування і формуйте трудові навички, любов до праці.

Не робіть з дитини лише споживача, хай вона буде рівноправним членом сім’ї зі своїми правами і обов’язками.

Пам’ятайте, що діти не мусять реалізовувати те, що не склалося у вас.

КОЖНА ДИТИНА МАЄ ПРАВО НА ВЛАСНИЙ ВИЯВ ПОТЕНЦІАЛЬНИХ МОЖЛИВОСТЕЙ І НА СВОЮ ВЛАСНУ ДОЛЮ.

ДІТИ ВЧАТЬСЯ ЖИТИ У ЖИТТЯ.

          Дорогі дорослі, пам’ятайте, що ви самі «запросили» мене у свою родину. Колись я залишу батьківську оселю, але до того часу навчіть мене мистецтва бути людиною.

          У моїх очах світ має інший вигляд, ніж у ваших. Поясніть мені: що, коли і чому кожен із нас у ньому має робити.

          Мої ручки ще маленькі – не очікуйте від мене досконалості, коли я стелю ліжко, малюю, пишу або кидаю м’яч.

          Мої почуття ще незрілі – прошу, будьте чуйними до моїх потреб. Не нарікайте на мене цілий день.

          Щоб розвиватися, мені потрібна ваша увага і підтримка. Лагідно критикуйте і оцінюйте, але не мене, а тільки мої вчинки.

          Дайте мені трохи самостійності, дозвольте робити помилки, щоб я учився на них. Тоді я зможу самостійно приймати рішення у дорослому житті.

          Прошу, не робіть усього за мене, бо я виросту переконаним у своїй неспроможності виконувати завдання.

          Я вчуся у вас всього: слів, інтонацій голосу, манери рухатися. Васі слова, почуття і вчинки повертатимуться до вас через мене. Так справедливо влаштувала природа зв’язок між поколіннями. Тому навчіть мене, будь ласка, найкращого. Пам’ятайте, що ми разом не випадково: ми маємо допомагати один одному в цьому безмежному світі.

          Я хочу відчувати вашу любов, хочу, щоб ви частіше брали мене на руки, пригортали, цілували. Але будьте уважні, щоб ваша любов не перетворилась на милиці, які заважатимуть мені робити самостійні кроки.

 ЛЮБІ МОЇ, Я ВАС ДУЖЕ-ДУЖЕ ЛЮБЛЮ!!! ПОКАЖІТЬ МЕНІ, ЩО ВИ ЛЮБИТЕ МЕНЕ     Ваша донька (син)

   Якщо діти живуть з критикою, вони вчаться осуджувати і ненавидіти.

   Якщо діти живуть з ворожістю, вони вчаться битися, вчаться агресивності.

   Якщо діти живуть зі страхом, вони вчаться боятися.

   Якщо діти живуть в жалості, вони вчаться себе жаліти.

   Якщо діти живуть з насмішками, вони вчаться бути боязливими, стають замкнутими.

   Якщо діти живуть із заздрістю, вони вчаться розчаруванню.

   Якщо діти живуть із соромом і зростають у докорах -  вони вчаться бути винними.

   Якщо діти живуть із заохоченням, вони вчаться довірі.

   Якщо діти живуть в терпимості, вони вчаться терпінню та сприйманню інших.

   Якщо діти живуть з похвалою, вони вчаться вдячності.

   Якщо діти живуть з признанням, вони вчаться любити.

   Якщо діти живуть з розумінням, вони вчаться цілеспрямованості.

   Якщо дітей вчать ділитися, вони вчаться бути щедрими.

   Якщо діти живуть в чесності, вони вчаться бути правдивими.

   Якщо діти живуть в справедливості, вони вчаться бути справедливими.

   Якщо діти живуть в доброті і ввічливості, вони вчаться поважати.

   Якщо діти живуть в безпеці, вони вчаться вірити в себе і вірити тим, хто поруч з ними.

   Якщо діти живуть в дружбі, вони вчаться розуміти, що світ прекрасний.

   Якщо дитину підтримують – вона вчиться цінувати себе.

   Якщо дитина живе в  доброзичливих обставинах- вона вчиться знаходити любов у цьому світі.

    Не зламайте мене. Я абсолютно точно знаю, що я не повинен мати все те, чого я прошу. Я тільки перевіряю вас.

    Не бійтесь бути твердими й рішучими зі мною. Мені це подобається, оскільки тоді я знаю, як далеко зайшов.

    Не застосовуйте до мене силу. Це переконає мене, що силою можна вирішити все. Я швидше відгукнуся, якщо мене просто поведуть за собою.

    Не будьте непослідовними. Це заплутає мене, я можу відмовитись навіть від того, що гарно знаю та вмію робити.

    Не давайте зайвих обіцянок, якщо ви не можете їх виконати. Я можу втратити довіру до вас.

    Ніколи не піддавайтесь на мої провокації, коли я кажу або роблю щось для того, щоб засмутити вас. Інакше я і надалі буду намагатися здобути такі «перемоги».

    Не дуже засмучуйтесь, коли я кажу: «Я ненавиджу тебе». Я не маю на увазі саме це, але хочу, щоб ви відчули себе винними за те, що зробили мені зле.

    Ніколи не змушуйте мене відчути себе маленьким. Я обов’язково зреагую та буду виставляти себе «великою цяцею».

    Не акцентуйте увагу на моїх «поганих звичках». Це тільки надихне мене продовжувати робити саме так.

    Не робіть мені зауважень в присутності чужих людей. Я краще зрозумію вас, коли ви спокійно поговорите зі мною віч-на-віч.

    Не обговорюйте мою поведінку, коли конфлікт у розпалі. З багатьох причин я не дуже добре розумію вас. Абсолютно правильно вимагати від мене нормальної поведінки, але давайте поговоримо про це пізніше.

    Ніколи не робіть за мене те, що я можу зробити сам. Це примушує мене відчувати себе маленьким, і я продовжуватиму використовувати вашу допомогу.

    Не намагайтесь постійно навчати мене. Ви б самі здивувалися, якби дізналися, що я знаю, що гарно, а що – погано.

    Не будьте дуже вимогливими. Якщо ви будете поводитися так, я буду змушений захищатись і не слухатимусь вас.

    Не змушуйте мене відчути, що мої помилки є моїми гріхами. Я повинен навчитися помилятися, оскільки без цього нічого у житті не буває.

    Не вимагайте від мене пояснень моєї поганої поведінки, оскільки я дійсно не знаю, чому вчинив саме так.

    Не перевіряйте постійно мою чесність, оскільки я можу злякатися і швидко навчусь обманювати.

    Не забувайте, що я часто експериментую і роблю це із задоволенням. Так я вчусь, тому треба змиритися з цим.

    Не захищайте мене від обставин, оскільки я вчусь лише на власному досвіді.

    Не переймайтеся моїми «маленькими хворобами», оскільки я можу швидко зрозуміти, що дуже приємно, коли тобі приділяють багато уваги.

    Не відмахуйтесь від мене, коли я вас про щось запитую.

    Не думайте, що вибачившись переді мною, принизите власну гідність. Чесне визнання своїх помилок викликає у мене дуже теплі почуття до вас.

    Ніколи не кажіть, що ви абсолютно безгрішні та ідеальні.

    Не дозволяйте собі показати, що ваші переживання щось більше, ніж мої. Від цього я ще більше злякаюся. Показуйте мені свою гуманність.

   Важливим завданням в період підготовки дитини до школи має стати виховання у майбутніх школярів почуття відповідальності, самостійності, організованості, готовності трудитися (звичайно, на рівні доступному 6-7-річній дитині), формування правильних моральних уявлень, готовності поділитися, поступитися, прийти на допомогу.

   Готовність дитини до школи умовно поділяють на загальну, інтелектуальну і психолого-педагогічну.

   Одне з першочергових завдань сім’ї у забезпеченні загальної готовності дитини до школи полягає в тому, щоб сприяти її нормальному фізичному розвитку, виробленню санітарно-гігієнічних навичок, умінь самообслуговування і побутової праці. Сюди входить також і піклування батьків про нормальне харчування малюка, загартування організму, медичне обстеження.

   Інтелектуальна готовність забезпечується оволодінням найпростішими мисленнями (поняттями, судженнями), мислитель ними операціями (порівнянням, узагальненням), розвитком допитливості, ініціативи, самостійності, уміння логічно мислити, формуванням умінь і навичок навчальної діяльності (планувати роботу, працювати в певному темпі).

   Розумова готовність дитини до школи передбачає також певний рівень сформованості вміння слухати дорослого і приймати його вказівки, керуватись ними під час виконання завдання, усвідомлювати необхідність запитати, якщо завдання незрозуміле, оцінювати свою роботу.

   Велике значення для успішного навчання має правильність мовлення. Дитина повинна говорити виразно, правильно будувати речення, послідовно висловлювати свої думки. До початку навчання у школі майбутні першокласники мають оволодіти такими поняттями: «більше», «менше», «однаково», «стільки ж», «короткий і довгий», «старший і молодший», вміти порівнювати найпростіші множини предметів (геометричні фігури, фрукти тощо). Значне місце у вихованні повинен зайняти діловий настрій дитини на школу, на серйозну навчальну працю, тобто формування її психологічної готовності  до навчання.

   Вам, батьки, треба пам’ятати, що головний у цій роботі мають стати найрізноманітніші засоби заохочення, а не примусу. Постійно переконуйте дитину, що навчання в школі- це серйозна праця, в результаті якої дитина дізнаватиметься про щось нове. Ні в якому разі не залякуйте труднощами, що можуть виникнути у процесі навчання.

   Шановні батьки!  Готуйте дитину жити і працювати в колективі ровесників. Пам’ятайте, що особливі труднощі відчувають учні, які ростуть в сім’ї одинокими.

 І. Розвиток допитливості, бажання пізнавати, вчитися.

1.    Навчайте найпростішим формам порівнянь, аналізу, синтезу, вмінню робити узагальнення.

2.    Розвивайте спостережливість, направляйте увагу дитини на з’ясування ознак і властивостей предмету.

3.    Систематично проводьте спостереження за змінами в природі, допомагайте усвідомлювати їх причини.

4.    Розвивайте комунікативні здібності дітей, тренуйте дитину в розповіді за різними темами (гра дітей, опис тварин, перегляд телепередачі, прогулянка, тощо).

 ІІ. Розвиток навчальних здібностей.

1.    Вчіть орієнтуватися в математичній ситуації, знаходити певну залежність величин, виконувати ряд логічних операцій, навчайте поняттям «більше», «менше», «дорожче», «дешевше», «порівну», використовуючи різноманітні матеріали: конструктор, кубики, смужки паперу.

2.    Знайомте дітей з цінами, вартістю, кількістю.

3.    Допомагайте дітям здобувати навички порядкового рахунку в межах 10 під час гри або при малюванні.

4.    Навчайте дитину розумінню «до» і «після».

5.    Навчайте виміряти довжину, ширину, висоту предметів, визна – чати об’єм посудин.

6.    Під час прогулянок розвивайте окомір дітей.

7.    Вчіть орієнтуватися в часі, вкладатися у відведений час при виконанні якоїсь роботи (малювання, конструювання, прибирання), запам’ятовувати назви місяців, послідовність днів, тижнів, пір року, визначати час за годинником з точністю до півгодини.

8.    Вчіть орієнтуватися у просторі, розуміти поняття «від», «до», «вперед», «назад», «вгору», «вниз», «направо», «наліво».

 ІІІ. Навчання грамоти.

1.    Для запам’ятовування щоденно складайте з дітьми склади.

2.    Якщо дитина вже запам’ятала накреслення букв, можна вчити друкувати.

3.    Не поспішайте вивчати «Буквар», краще знайомтесь із «Азбукою», яка його не дублює.

4.    Заохочуйте дітей до ліплення, дрібного конструювання, друкува – ння і малювання, що розвиває дрібні м’язи рук.

 ІV. Зміцнення фізичного здоров’я дитини, психологічна підготовка до систематичної щоденної діяльності.

1.    Змалку привчайте дитину дотримуватися правил особистої гігієни.

2.    Виробіть для дитини чіткий режим дня і намагайтесь його дотримуватися.

3.    Привчайте дитину до ранкової зарядки. Фізичними вправами особливо корисно займатися на свіжому повітрі.

4.    З раннього дитинства загартовуйте вашу дитину.

5.    Влаштовуйте дитині прогулянки в будь-яку погоду. Пам’ятайте! Хвора дитина – це горе не лише для вас, батьків, а й для вчителів: порушується звичний навчальний процес, дитині доводиться весь час «наздоганяти» матеріал.

6.    Перед заняттям у школі проконсультуйтесь з психологом, логопедом. При необхідності, з допомогою фахівця, виправте мовленнєві недоліки дитини.

7.    Відвідайте стоматолога, вилікуйте дитині всі хворі зуби.

8.    Перевірте зір вашої дитини в окуліста.

ШАНОВНІ БАТЬКИ!

   ВАШІ ДІТИ ГОТУЮТЬСЯ ДО  ВІДПОВІДАЛЬНОГО ПЕРІОДУ ЖИТТЯ, ТОЖ ДОПОМОЖІТЬ ЇМ У ЦЬОМУ!

   Для того, щоб дитина будь-якого віку легко входила в колектив, вміла спілкуватись з ровесниками і дорослими, спокійно включалась у нове життя, без труднощів звикала до нього, батьки повинні озброїти її необхідними для цього вміннями та навичками. Ми не можемо змусити вчителя чи вихователя полюбити вашу дитину. Але нам цілком під силу сприяти цьому! Для цього нам потрібно ростити дітей приємними, симпатичними іншим людям. Нахаба, грубіян, забіяка, нечупара, «глухий» до зауважень, неврівноважений, плакса, жадібний, пихатий, невмілий хлопчик чи дівчинка не може викликати симпатію… Пам’ятайте про це, коли готуєте дитину до вступу до школи. Адже життя там – це лише оволодіння новою системою знань. Це перш за все спілкування з такими ж хлопчиками та дівчатками. Мистецтву спілкуватись з ними, дружити, співпрацювати не можна навчити відразу, за короткий час.

   Що ж потрібно дитині для спокійного входження в нове для неї життя? Почнемо з поради вчити дитину висловлюватись, чітко виражати свої бажання.

Ось декілька основних вимог до усного мовлення молодшого школяра Вона повинна бути:

   зрозумілою, правильною за вимовою, чітко і доступно висловлю – вати основні думки;

   виразною, тобто відповідати емоційному стану того, хто говорить;

   поважливою – виражати симпатію, співчуття, визнання гідності адресата;

   культурною – спокійною, без викриків, грубощів, образливих та жаргонних слів;

   грамотною – правильно сконструйованою, без помилок.

Вимоги до вміння дитини встановлювати контакт з іншими людьми

  Молодший школяр повинен уміти проявляти:

   свою індивідуальність і в той же час розвинене почуття іншого, бути з однолітками разом, а не поруч чи над ними;

   відкритість людям, довіру до них, добрі очікування на їх рахунок, доброзичливість не лише до знайомих, але й до незнайомих;

   готовність до особистісного і ділового спілкування з дорослими і однолітками;

   ініціативу у спілкуванні з оточуючими, здатність висловлювати свою зацікавленість в контакті;

   чуйність, позитивний відгук на чиюсь ініціативу.

Вимоги до ігрових навичок і вмінь

   Дитина дошкільного і молодшого шкільного віку повинна вміти:

   виконувати обов’язкові для всіх правила гри;

   в міру необхідності, підкорятись і командувати;

   домовлятися з учасниками загальної гри: вносити свої пропозиції, обґрунтовувати їх;

   поступатись – проявляти гнучкість, приймати докази однолітків, погоджуватись із розумними вимогами;

   ділитись з іншими іграшками, книжками та ін., не чекаючи спонукань дорослого і не розраховуючи на його похвалу;

   виражати співчуття товаришам, котрі програли, впали, спіткнулись… Не злорадствувати, не хвалитись своїм виграшем чи успіхом.

Вимоги до навичок діяльності

(навчальної, трудової, побутової, суспільно корисної)

   Дитина 5-10 років повинна в межах вікових вимог уміти:

   читати, рахувати, малювати, писати, конструювати;

   працювати голкою, ножицями, молотком, шилом, а до 9 років – ручною дреллю, стамескою, рубанком;

   вести себе організовано – працювати зосереджено, не відволікаю – чись на сторонні дії, включатись в діяльність без затримки, вкладатись у відведений час;

   обслуговувати себе, по можливості, власними руками;

   працювати охайно, бережливо відноситися до матеріалу, з яким працює;

   проявляти самостійність – виконувати посильні, не достатньо складні завдання, долати труднощі на шляху до мети, не підміняти і спрощувати її, звертатись за допомогою лише у випадку активної необхідності;

   проявляти творчу ініціативу, вносити в роботу новизну, фантазію.

   Звичайно, перераховані навички та вміння не вичерпують усіх необхідних особистості, яка росте, для нормальної життєдіяльності. Але навіть оволодіння перерахованим мінімумом – культурою мови, спілкування, діяльності – гарантує дитині те, що вона без труднощів ввіллється в новий колектив школи, буде доброзичливо зустрінута там, знайде підтримку і розуміння. Як не любити вмілу, самостійну, чуйну, щиру, ґрунтовну маленьку людину?

   Шановні батьки! Пам’ятайте: сім’я не просто виховує маленьку істоту. Вона або ж «удобрює», або ж «виснажує» ґрунт для подальшого суспільного виховання. Виросте на ньому надійна людина, різносторонньо і гармонійно розвинена особистість або ж – пристосуванець, на котрого не можна покластись ні в чому, залежить від нас з вами.

   Тому, щоб не запізнитись, розберіться в тому, яка ж вона ваша дитина.

                        ШАНОВНІ БАТЬКИ!

Не за горами час, коли Ваша дитина стане справжнім школярем. Вся Ваша сім’я готується до цієї події, всі ви тривожитесь: як син чи донька вчитиметься? Які стосунки складуться з учителем? Чи зуміє Ваша дитина подружитися з однокласниками? Ви намагаєтесь навіть прогнозувати до певної міри її поведінку у школі. А чи добре, батьки, ви знаєте свою дитину? В цьому допоможуть Вам наші поради.

   Наші діти допитливі. Згадайте, як Ваша дитина ставить запитання, тим більше – вислуховує Ваші відповіді: вловлює суть і розмірковує разом з Вами чи заперечує Вам, можливо, навіть собі? Все це ознаки того, що Ваша дитина зацікавлена. Гірше, якщо, запитавши, син чи донька не дослуховує відповідь, відвертаються і починають займатися іншими справами.

   Ще один момент. Зверніть увагу, чи вміє Ваша дитина гратися?Якщо вона захоплена грою, то чи можете приділити їй годину або й більше часу? Інший варіант: якщо гра цікава, але вимагає великої зосередженості, чи захопиться нею?

   І, нарешті, Вас, батьки, хвилює пам’ять дитини. У дошкільному віці велике значення має мимовільна, невимушена пам’ять. І все ж треба прищеплювати синові чи доньці навіть при хорошій пам’яті вміння повторювати і виділяти смисл, скажімо, невеликого вірша, ділити його на частини. Добре, якщо Ви, батьки, розвиває у дитини мислення, увагу, пам’ять та уяву в цілому.

   Часом доводиться Вам відкривати в дитині риси, які неприємно вражають. Ви помічаєте, що дитина починає хитрувати. Втрата близькості з батьками найчастіше породжує відчуженість. Як її подолати?

   Передусім, треба з’ясувати для себе: чи задумувались коли-небудь, яку роль відіграє у Вашій сім’ї дитина? Чи не створили всією родиною з неї кумира, верховоду? Наскільки часто вона добивається своїх примх упертістю, плачем?

   Біда в тім, що у такої дитини неминуче виникатимуть конфлікти в колективі ровесників, - вона не вміє, не звикла рахуватися з інтересами інших. От і думайте, батьки, як повести справу так, щоб Ваш першокласник уже з перших днів не робив помилок у стосунках з товаришами. Дорослі мають передбачити всі можливі непорозуміння і вчасно запобігти їм, готуючи сина чи доньку до школи. Спільна трудова діяльність батьків і дітей допомагає привчати менших керувати своїми діями, планувати їх, виробляти силу волі. У дошкіль- ному віці формуються такі риси характеру дитини, що дають змогу говорити про неї як про особистість. Виховуючи дітей в сім’ї, ми сіємо перші зерна майбутніх успіхів або невдач виховання.

   Ваше завдання, батьки, - навчити дитину бути доброю і щедрою, сильною і сміливою, скромною і чесною, любити розумову і фізичну працю.

   Життя продовжується в дітях. Їх виховання є найпершим обов’язком батьків не тільки самим перед собою, а й , у першу чергу, перед державою. У повсякденному житті ми спостерігаємо спокійну старість людей, діти, які добре виховані. Водночас бачимо, скільки горя завдають батькам їхні невиховані діти. Наші діти – це наша старість. Правильне виховання – це наша щаслива старість.

   Відомо, що дитина не народжується готовою моральною свідомістю, вона не має уявлення про добро і зло, не знає про існування принципів і норм моралі, правил поведінки. Все це людина здобуває у процесі свого життя, в першу чергу від батьків.

   Педагогічна культура сім’ї має важливе значення для всебічного розвитку дитини.

   Педагогічна культура включає в себе комплекс певних якостей особи необхідних для успішного здійснення педагогічної діяльності.

   Дорого обходиться державі безвідповідальність деяких молодих батьків до виховання своїх дітей, їх непідготовленість у галузі «батьківської педагогіки», недостатній рівень педагогічної культури.

   «Не думайте, батьки, що ви виховуєте дитину тільки тоді, коли з нею розмовляєте або повчаєте її, або наказуєте її. Ви виховуєте її в кожний момент вашого життя, Як ви одягаєтесь, як ви розмовляєте з іншими людьми, як ви радієте або сумуєте, як ви поводитеся з друзями і з ворогами, як ви смієтеся, читаєте газету,_ все це має для дитини велике значення.

   А якщо вдома всі грубі або хвастливі, або пиячать, а ще гірше, якщо ви ображаєте матір, вам уже не треба думати про виховання: ви вже виховуєте своїх дітей і виховуєте погано, і ніякі найкращі поради і методи вам не допоможуть». (А. С. Макаренко «Книга для батьків»).

   Ніколи не забувайте, батьки, що діти наслідують вас і в поганому, і в хорошому. Ось чому ви повинні повсякчасно стежити за своїми діями і вчинками. Ваші взаємини в сім’ї відіграють першорядну роль у вихованні дітей.

   Справжня повага і взаєморозуміння, єдність вимог батька і матері до дитини є показником високого рівня педагогічної культури сім’ї.

   Коли дитина йде до школи, різко змінюється її спосіб життя. І якщо дитина не готова до цієї зміни, то школа для неї перетворюється на пекло і поступово дитина набирає стільки негативних відчуттів, що навіть відмовляється йти до навчального закладу. Що ж треба зробити батькам, щоби для їхньої дитини школа перетворилася не в «школу горя», а в «школу радості», як сказав Сухомлинський?

   ПЕРШЕ – це та атмосфера, яка панує у вашому домі, родині. Якщо нема злагоди між батьками, немає взаємоповаги, щасливе, спокійне життя для дитини неможливе. Дитина повинна мати дитинство. Любіть своїх дітей, не шкодуйте зайвий раз казати дитині ласкаве слово, підтримуйте її навіть тоді, коли вона не зовсім на це заслуговує, і ви побачите, як на ваше добре лагідне слово дитина відповість своїм добрим, шанобливим ставленням до вас, своїми добрими вчинками. Учені, психологи вважають, що дитина, яка в дитинстві була обділена ласкою, не може розвиватися так, як ті діти, отримали її достатньо. Ця дитина буде закомплексована, тобто не зможе стати особистістю, а якщо навіть і досягне чогось у житті, то її постійно будуть охоплювати сумніви, вагання, вона не буде впевнена в собі. Особливе значення має прогладжування дитини по голові. Це додає їй впевненості, віри у свої сили і, головне, в те, що її люблять і вона не є чимось зайвим. Не забувайте про це.

   Дитинство – важливий період життя людини, це не є підготовка до майбутнього дорослого життя, дитинство – це і є яскраве, неповторне, самобутнє життя. І від того, як воно проходить, хто веде дитину за руку в юні роки, що ввійшло в її розум і серце з навко-

лишнього життя – залежить те, якою людиною в майбутньому вона стане.

   Дитина фіксує все: і те, як ви себе поводите, що і як ви кажете. І вона, як губка, вбирає в себе все: і добре, і погане. Будьте прикладом для своїх малят.

  ДРУГЕ – в дошкільному і молодшому шкільному віці формується характер, мислення дитини, розширюється і доповнюється словниковий запас, відбувається мовленнєвий розвиток.

   Не забудьте про те, що саме дошкільні і молодші шкільні роки великою мірою визначають майбутнє дитини.

   Ми, вчителі, знаємо, з якою надією і хвилюванням діти йдуть до школи 1-го вересня, і буває так, що через кілька місяців вогник зацікавленості в їхніх очах згасає зовсім. Щоб цього не відбулося, допоможіть своїй дитині і вчителеві, який буде її навчати.

   Сухомлинський казав про те, що перш, ніж давати знання, потрібно навчити думати, сприймати, спостерігати. От і попрацюйте з дитиною трохи перед школою в плані її розумового розвитку:

  читайте щоденно дитячі книжки;

  разом з дитиною спробуйте зробити невеликі перекази того, що ви читали;

  задайте їй кілька запитань за текстом;

  дитина повинна вміти говорити хоча б елементарними реченнями, інакше на фоні інших вона буде відчувати себе неповноцінною і не зможе сприймати новий матеріал так, як інші діти;

  спробуйте розв’язувати маленькі задачі. Це можна робити у вигляді гри на подвір’ї, в лісі, де завгодно.

   Яка ж це буде радість для дитини, якщо вона зможе відповісти бодай на кілька запитань, які задасть учитель, та вона ж від радості, що одержала схвалення від вчителя, буде вся аж світитися і буде не те що хотіти, а жадати бігти до школи.

   ТРЕТЄ – і дуже важливе. Саме те, як ваша дитина буде навчатися, як вона буде сприймати і пізнавати навколишнє життя, як вона буде запам’ятовувати, мислити, читати, писати, розв’язувати задачі – усе це цілком залежить від її здоров’я. Учені дійшли висновку: приблизно у 85% всіх відстаючих учнів головна причина відставання – погане здоров’я, яка-небудь хвороба, частіше за все навіть непомітна для навколишніх: приховані, замасковані дитячою жвавістю хвороби серцево-судинної системи, дихальних шляхів, шлунково-кишкові захворювання та інші відхилення від нормального стану здоров’я.

   У деяких дітей навіть помітний блідий колір обличчя, відсутність апетиту. Батьки роблять аналізи, лікарі кажуть, що все в нормі, єдине, що може бути, - обмін речовин.  У чому ж справа? Усе дуже просто. Дитина тривалий час знаходиться в кімнаті. У цьому випадку вона втрачає не тільки апетит, вона втрачає інтерес до навчання, стає апатичною (тобто байдужою) до нього, до розумової праці, без якої навчання неможливе.

   Шановні батьки! Ми з вами прийшли до того, без чого жодний вчитель не повинен жити. Дитина повинна жити (і працювати, і навчатися) в режимі. Тобто довготривале (я підкреслюю) довготривале перебування на свіжому повітрі, спати тільки при відчиненій кватирці (щоб був доступ до свіжого повітря), рано вставати в один і той же час (о 7.00), рано лягати в один і той же час (оптимально о 21.00 – взимку, о 22.00 – влітку), годувати дитину також потрібно в один і той самий час.

   Чим годувати? Питання риторичне. Враховуючи смаки дитини, потрібно давати все: м’ясо (нежирне), сало (краще свіже), яйця; молоко, кефір, сир, овочі (якомога більше), горох, квасолю, боби; соки (особливо восени, взимку, навесні), ягоди (суниці, чорниці, полуниці), яблука, груші, сливи – все, що росте в саду і на городі. Не забувайте про дуже корисний і поживний напій – узвар (це суто наша українська страва); запасайте засушені фрукти на зиму, не кидайте падалки (краще поріжте її, хай висохне – і в торбинку із тканини). Мед – зміцнення організму, він запобігає порушенню обміну речовин. Запасіться плодами шипшини – це величезна кількість вітамінів, а навесні – просто незмінна річ проти авітамінозу.

   Тепер, шановні, скажіть мені, хто з ваших дітей спокійно проходить 1-2 км пішки, не жаліючись? Є такі? Дуже добре, Але повинні проходити всі, тому що це не тільки здоров’я, а й добрий апетит. Ви мені скажете, коли це ми з ними будемо ходити, як немає часу? І господарство, і город, і робота. Любі мої, якщо хочете мати здорових дітей, знаходьте час. Ви маєте вихідний день? Раз на тиждень ходіть до лісу, в поле (рекомендують Н. Зубицька, І. Носаль), і ви самі побачите, як ваша дитина зміниться на очах. З’явиться гарний колір обличчя, очі наче засвітяться, і взагалі це дуже гарна нагода побути з дитиною разом, щось їй розповісти, чогось навчити. Навіть як правильно розкласти багаття, зорієнтуватися на місцевості, в лісі. А як не маєте часу, то нехай дитина цілий день (навесні, влітку, і ранньої осені) буде надворі, ну, а взимку, пізньої осені хоча б по кілька годин.

   Повітря насичене фітонцидами квітучих пшениці, ячменю, жита, гречки, польових трав – це еліксир здоров’я. Так користуйтеся ж цим і частіше водіть дітей до лісу, в поле, на луки, щоб вони, дихаючи цим цілющим повітрям, набиралися сил і здоров’я. Буде дуже жобре, якщо під вікном кімнати, де спить ваша дитина, ви посадите кілька горіхових дерев. Це дерево також насичує повітря фітонцидами, які знищують майже всі хвороботворні мікроби. Горіх не переносять мухи і комарі, тому їх не буде в кімнаті ваших дітей.

   І знову про ліс. Повітря лісу дуже цілюще, про написала Н. Зубицька в газеті «Освіта» за 1996 рік (стаття «Сосна»).

   Ми з вами підійшли до ЧЕТВЕРТОГО моменту – фізичного стану дитини. Діти постійно рухаються, вони люблять стрибати, бігати, гратися. Щоб ці ігри не були хаотичними, надайте їм необхідну систему. Купіть скакалку і м’яч. І дівчати а, і хлопці повинні вміти стрибати на скакалці. Чи вміють ваші діти віджиматися? Скільки разів можуть присісти? Пострибати на кожній нозі? Так от, доктор наук, професор О. Д. Дубогай  розробив цілу систему вправ, за допомогою якої можна визначити фізичний стан готовності дитини до школи.

   Улітку обов’язково привчайте дитину приймати літній душ, це зміцнює нервову систему, дитина загартовується, менше хворіє. Це дуже і дуже корисно!

   І останнє, на що потрібно звернути увагу. Навесні, починаючи з березня місяця, у всіх дітей слабшає здоров’я. Авітаміноз. Дитина неначе видихається: послабляється опір організму захворюванням, вона стає млява, сонна, дуже знижується працездатність, бажання вчитися. Причина тому, що різко змінюється ритм взаємодії всіх систем організму. А відбувається це тому, що в організмі вичерпується запас вітамінів, а довга напружена розумова діяльність приводить нервову систему до втоми.

   Як послабити дію цих факторів? Треба мати запас продуктів, багатих на вітаміни, спеціально для весняних місяців. Що це може бути? Отой самий наш український узвар, відвари шипшини, свіжі ягоди, перетерті з цукром, дуже добре використовувати відвар квітучої рослини суниці, відвар гілочок смородини, дикої груші, квітів і листя ожини, їсти зелену цибулю і не забувати про салати зі свіжих овочів. Не забувайте про повітря. Воно є за гартувальним засобом, тому хай ваша дитина якомога більше знаходиться надворі.

                               

   Дитина пішла в перший клас. Це радісна і хвилююча подія, але водночас і додаткові труднощі. Відбувається зміна провідних видів діяльності.  Нові обов’язки потребують від дитини зібраності, витрат духовних і фізичних сил. Ось чому так важливо до найдрібніших деталей продумати розпорядок дня школяра.

   На те, що режиму дня дотримуватися необхідно, вказують психологи, лікарі, адже це важливий засіб збереження нормальної працездатності учня.

   Режим дня багато в чому залежить від індивідуальних особливостей дитини, умов життя. Розгляньмо робочий день першокласника.

   ПІДЙОМ.  Ранок у багатьох сім’ях проходить напружено, особливо тоді, коли дорослі поспішають на роботу. Батьки час від часу покрикують на дитину. Щоб цього уникнути, важливо пам’ятати одну істину: вчасно вставати – вчасно лягати. Якщо дитина привчена рано лягати, звечора готувати все необхідне до занять, то особливих труднощів не відчувається.

   Робочий день школяра, як правило, починається з ранкової гімнастики. Зарядка тонізує нервову систему, поліпшує роботу серця, сприяє гарній поставі. Ранкова гімнастика закінчується водними процедурами: обливанням, обтиранням.

   Після гімнастики і ранкового туалету – сніданок. Дитині потрібен повноцінний сніданок, оскільки попереду – напружена розумова праця. Нехай дитина з’їсть те, що вона любить і що їй подобається. Як правило, щось діти їдять з апетитом, чогось вони не люблять. Така поведінка дитини – не завжди вияв дитячих капризів. Іноді це стан організму, з яким не рахуватися не можна.

   Попросіть дитину допомогти прибрати зі столу, помити посуд.

   ДОРОГА ДО ШКОЛИ.  З дому слід виходити завчасно, йти енергійно. Час від часу нагадувати про дотримання правил вуличного руху. Ви, батьки, повинні показати дитині найнебезпечніший шлях до школи.

   Ранок закінчився. Діти пішли до школи. Почався робочий день. Пам’ятайте: все, що дитина може, вона повинна виконувати сама: зробити зарядку, застелити ліжко, помитися, одягнутися, вчасно вийти з додому. Це важлива умова виховання самостійності.

   ОБІД.  Бажано, щоб він складався з трьох страв. Вживання лише другої страви нерідко призводить до захворювання органів травлення. Перед обідом дитина має переодягтися, помити руки, а після обіду помити посуд, навести порядок на кухні.

   Для відновлення зниженої на кінець першої половини дня працездатності доцільний активний відпочинок.

   Молодшим школярам рекомендують перебувати на свіжому повітрі не менше трьох годин на день. Це необхідно для того, щоб дитина росла здоровою.

   Для шестирічних першокласників важливий і пасивний відпочи –

нок - денний сон протягом години.

   ПІДВЕЧІРОК.  Дитина може випити склянку кефіру чи соку з булочкою, з’їсти сирі овочі, фрукти. Після цього слід братися до виконання домашніх завдань.

   Кожній дитині необхідно мати робоче місце. Раціонально обладнаний куточок сприяє зосередженості, а звичка підтримувати в ньому порядок виховує почуття відповідальності.

   Для учня бажано виділити окрему кімнату. Стіл ставлять так, щоб світло падало зліва. Праворуч від стола розміщують етажерку або прикріпляють полиці для книжок. Основна вимога до обладнання робочого місця – меблі повинні відповідати зросту школяра. Висота стільця має бути такою, щоб нога всією ступнею торкалася підлоги, висота стола – 55-65 см (для дітей зростом 120-150 см). Якщо в сім’ї двоє школярів, то робоче місце слід обладнати для кожного окремо.

   Одне з найважливіших питань в обладнанні робочого місця школя -

ра – забезпечення правильної пози під час сидіння.

   Відстань від очей до предметів, які він розглядає, має становити 30-35 см. Книги піднімають за допомогою підставки.

   Важливо привчати дитину до порядку на робочому місці. Кожна річ повинна мати своє місце.

   Як домогтися виконання дітьми вищезгаданих вимог?

   Умова одна: не шкодуючи часу, привчайте виконувати малюка те, що ви вимагаєте. З другого боку, важливо похвалити дитину за кожен навіть незначний успіх: «Ти сьогодні значно краще тримаєш ручку і сутулишся менше. Молодець!».

   Настає вечір. Вдома збирається вся сім’я. Поспілкуйтеся з дитиною. Поцікавтесь, як пройшли уроки в школі, розпитайте про життя класу.

   ВЕЧЕРЯ  має бути легкою і становити не більше від 20% денного раціону. Молоко, овочі, фрукти та інша легкозасвоювана їжа мають складати основну частину вечірніх страв.

   Вільний після вечері час школяр може використати на свій розсуд. Простежте, щоб діти не гралися в рухливі ігри, не слухали розповіді про страшні події, не дивилися «фільмів-жахів».

   Перед сном дитина має скласти в ранець усе, що необхідно для занять, провітрити кімнату, помитися, почистити зуби, якщо є можли-

вість – прийняти душ, але обов’язково помити ноги, постелити постіль, побажати всім доброї ночі.

   СОН.  Першокласника необхідно вкладати спати не пізніше від 21.00. Адже чимало дітей порушують цей режим. Щоб сон був глибоким, необхідно привчати дитину лягати спати і вставати в один і той же час. Перед сном – 20-30 хвилинна прогулянка на свіжому повітрі.

   Таким чином, ми розглянули режим дня. Чи можливі відхилення від режиму? Звичайно, так. Адже ми підкреслили, що режим – поняття умовне. Кожна дитина – це людина з притаманними їй індивідуальними особливостями.

  

Хай ваша дитина завжди буде здоровою!

                                                 Радість успіху – це могутня сила, від якої

                                                 залежить бажання дитини бути хорошою.

                                                                                     В. О. Сухомлинський

   Початкова школа починає втілювати в життя реформування освіти, стає на перший щабель 12-річного навчання. Яким воно буде для маленького школяра? Як позбавити навчальний процес психологічної напруги, пресінгування знань? Як викликати у школяра прагнення вчитися, пізнавати? Ці запитання одразу постають перед педагогами початкових класів. І мимоволі шукаєш на них відповіді у працях корифея української педагогіки В. О. Сухомлинського, котрий зумів перетворити важку навчальну працю у життєрадісний процес сприйняття життя. І неабияке значення у створенні такого процесу відіграє оцінювання вчителем знань та умінь учнів. Зміни в оцінюванні знань полягають у тому, що оцінюватиметься прогрес учня в навчанні, його здобутки. Позитивні результати одержав В. Сухомлинський у процесі такого оцінювання. Він ніколи не ставив незадовільної оцінки, якщо учень не міг через певні обставини опанувати знання. «Ніщо так не пригнічує дитину, як усвідомлення безперспективності», - писав видатний педагог. Переступаючи поріг школи, шестилітня дитина потребує ще родинного тепла, уваги, впевненості, що вона – бажана учениця для вчителя. Тому реальним шляхом для створення мікроклімату сім’ї у класі, де панує доброзичливість, взаємоповага і допомога, є словесна форма оцінювання.

   Вербальне оцінювання навчального процесу створить умови гуманного навчання, навчання без страху помилитися, без заздрощів, пригнічення та образ.

   Проте дуже важливо правильно оцінювати роботу учня на уроці, його здобутки, прагнення до вдосконалення. Ця оцінка має сприяти вихованню в кожного учня почуття поваги до себе, самозадоволення та прагнення розширювати свої здобутки, і навчальний процес тоді стане радісним для дитини.

   На щастя, Львівщина, як і свого часу Полтавщина, також має «Школу радості», яку очолює Любов Павлівна Чуба. Багаторічний досвід словесного оцінювання сприяв, щоб ця шкільна установа стала родинною оселею, у якій тепло, затишно, спокійно і так смачно пахне свіжоспеченими пиріжками. Учні «Школи радості» розкомплектовані, радо спілкуються, висловлюють свої судження, не бояться сперечатися і доводити своє. Проте, як і в кожної сім’ї, знають, що таке дисципліна і мають свої обов’язки. Школа працює за технологіями особистісно орієнтованого навчання, за принципами «Обличчям до дитини», складовою яких і є словесне оцінювання. Педагогічний колектив безупинно і творчо працює над урізноманітненням форм словесного оцінювання. Кожен класовод має власну систему роботи, тематичність та унаочнення. Наприклад, до дня святого Миколая кожен учень класу мав свій намальований чобіток, який потрібно заповнити позитивними відгуками вчителя. Та найцікавішим прикладом словесного оцінювання «Школи радості»є табель успішності учня, у якому відображено (словесно) навчальні здобутки учня відповідно до вимог програми. Такий приклад роботи словесного оцінювання вартий наслідування.

   Погоджуємося з тим, що говорячи всім дітям «Молодець!», ми не маємо чіткого «виміру» їхніх знань, який дає бал. Тому важіль оцінки не варто зменшувати. Вже з перших днів роботи з 6-літніми дітьми слід створювати градацію у словесному оцінюванні (Добре! Дуже добре! Молодець! Пречудово!). Словесне оцінювання не має обмежуватись одним словом, а хоча б 2-3 реченнями вчителя, які б вказували правильність напрямку роботи учня. Ми цілком погоджуємося із судженням О. Я. Савченко (О. Я. Савченко. Дидактика початкової школи / Контроль та оцінка результатів навчання. – К.: 1997. – С. 122-133) про надмірне та одноманітне заохочення дітей вищевказаними словами. Дійсно, такі вислови мають короткочасний емоційний вплив і достатньо не замінюють розгорнутих оціночних суджень про те, що добре, а над чим ще потрібно попрацювати. Діти швидко звикають до того, що вчитель хвалить їх усіх однаково, а, отже, похвала з часом втрачає стимулююче значення. Тому пропонуємо здійснювати словесне оцінювання відповідно до рівнів досягнень: низький, середній, достатній і високий.

Старайся! Будь уважним! Говори чіткіше!    Твоє письмо має бути кращим!    Ти можеш більше! Ти здатна на краще!    Відповідай конкретніше!    Ти вже більше працюєш над собою!    Не сумуй, у тебе все вийде!    Доклади більше старань!    У тебе все вийде, тільки зверни увагу на… !       Добре! Дійсно це так!    Я рада, що ти правильно зрозумів!    Вже краще!	Низький (відтворення почутого, прочитаного, побаченого)
Досить добре!    Значно краще!       З успіхом тебе!    Дуже добре!    Досить вдало!	Середній (розуміння сприйнятого)
Як гарно ти запитуєш!    Я погоджуюся з тобою!    Ти вмієш правильно висловлюватися!       Який ти дотепний!    Ти багато вже вмієш!    Як влучно!    Чудово! Молодець!	Достатній (застосування знань у практичній діяльності)
Ти можеш творити!    Ти маєш власну думку!    Блискуча відповідь! Пречудово!    Відмінно! Прекрасно! Бездоганно!       Ми пишаємося тобою!    Ти маєш своє «я»!    Ми гордимося твоїми досягненнями!	Високий (вияв творчих здібностей)

   Така система словесного оцінювання сприяє проведенню між предметних зв’язків та допоможе молодшому школяреві легше адаптуватися у подальшому 12-бальному оцінюванні. Подану шкалу словесного оцінювання пропонуємо оформити у вигляді таблиці в класному приміщенні, підібравши до кожного рівня колір:

   низький – червоний (знання потребують ще подальшого доопрацювання);

   середній – жовтий (знання, що потребують уваги, зосередженості);

   достатній – зелений (знання, що відповідають програмовим вимогам);

   високий – блакитний (достатні знання із проявами самовираження).

І якою б не була оцінка, словесною чи бальною, вона має бути вагомою і значущою. І знову повертаємося до великих педагогічних надбань В. О. Сухомлинського, який вважав, що «оцінка лише тоді стає стимулом, коли стосунки між учителем і учнем побудовані на взаємному довір’ї і доброзичливості». Дійсно, оцінювання знань учителями має здійснюватися так уміло, щоб сприяти зміцненню взаєморозуміння вчителя і учня, щоб учень усвідомлював і відчував єдність цієї ходи тернистим шляхом здобуття знань.

   Відомо, що немає однакових сімей, однакових батьків. Отож сім’ї з різними мікрокліматами, виховними можливостями по-різному впливають на становлення особистості дитини, її соціалізацію.

   Прикладом родинно-сімейного виховання з позиції педагогічної доцільності можна вважати типологію сімейного середовища, яку запропонував Я. Корчак у книзі «Як любити дитину» (М., 1980. – С. 215-228). В основу її покладено характерні ознаки родинного середовища та реакцію на нього дитини. Педагог класифікує 4 типи середовищ: догматизму, ідейне середовище, задоволення життям та середовище успіху і кар’єри. Отож зупинимося на їх характеристиках.

   Середовище догматизму.  Визначальні принципи життєдіяльності в такій сім’ї – традиції, ритуали, авторитети, виконання обов’язків, дисципліна, порядок, чесність, серйозність, душевна рівновага, безпристрасність як вища форма володіння собою та впевненість у своїх вчинках і в собі, неприпустимість відступів від норм моралі, щоденна праця і аскетизм.

   Я. Корчак наголошував на тому, що таке середовище, якщо в ньому впевненість у собі не переростає у самодурство, а простота – у примітизм, може бути сприятливим для виховання, оскільки там є необхідні умови, щоб формувати глибоко порядних, працьовитих і цілеспрямованих, духовно стійких людей. У цілому ж догматичне середовище сприяє вихованню пасивної дитини.

   Середовище ідейне.  Його ефект виявляється не у духовній стійкості, а в натиску, активності. Тут не працюють, - а творять, не очікують, - а діють, тут панує не обов’язок, а добра воля, не догми, а завдання, не байдужість, - а натхнення та ентузіазм.

   Внутрішнім регулятором поведінки людини, яка вихована в такому середовищі, є огидна до бруду, моральний естетизм, повага до думки інших людей. В ідейному середовищі виховуються ініціативні діти.

   До речі, Я. Корчак вважав, що у догматичному середовищі батьки дають дітям десятки заповідей що і якробити. В ідейному – змушують шукати істину.

   Середовище задоволення життям.  Головним девізом життя у такому середовищі вважається: «Я маю стільки, скільки мені треба; хочу бути тим, ким я є; робота – не мета, а засіб для досягнення бажаного».

   Характерні ознаки такого середовища: безтурботність, благодуш – ність, привітність, життєрадісність, доброта, тверезість – рівно

стільки, скільки необхідно; самопізнання – рівно стільки, скільки цього можна досягти без особливих потуг.

   Немає послідовності у прагненнях і бажаннях. Все вищеназване дитина всотує в себе, але може стати будь-якою, оскільки самостійно обирає собі дорогу, як правило, орієнтуючись на книги, фільми, почуті розмови і судження, зустрічі і власні життєві враження.

   Середовище успіху і кар’єри.  В основі цілеспрямованості життя людей із такого середовища – не внутрішня потреба, а холодний рахунок. Повнота змісту життя, як правило, підмінюється формою та певним пошуком престижних на даний момент цінностей.

   Характерні ознаки такого середовища: агресивність у стосунках, чванство у поєднанні з підлабузництвом, заздрістю, недоброзичливістю і злорадістю. У цьому середовищі дітей не люблять і не виховують, їх вишколюють. Тут усе прораховується наперед: усмішка, рукостискання, кивок голови тощо. Заробляють на всьому – на зв’язках, фінансових операціях, різних життєвих ситуаціях.

   Я. Корчак вважав, якщо у такому середовищі і виросте на перший погляд справжня людина, та з часом виявиться, що це просто видимість, «більш тонка гра, краще підігнана маска».

   Однак буває, що і в цьому середовищі виростає справжня перлина. Це доказ того, що поряд із загальновизнаним законом впливу середовища на виховання діє й інший закон – антитези. Це – коли «скнара виховує марнотрата, безбожник – віруючого, боягуз – героя». І цього спадковістю пояснити не можна.

   Закон антитези базується на внутрішній силі, яка протиставляє себе впливам, що йдуть із різних джерел і використовують різні засоби. Це щось на зразок захисного механізму опору, інстинкту або самозахисту духовної організації, який дуже чутливий.

   Батьки, вчені, педагоги, психологи часто замислюються над тим, чому діти прагнуть повторювати або наслідувати щось погане (наприклад, почуте лайливе слово чи поганий вчинок). Чому навіть підкоряючись вимогам старших не робити того чи іншого негідного вчинку, зберігають його в пам’яті? Причому, простежується певна закономірність: якщо з боку батьків, інших дорослих немає тиску, вони можуть послухатись, якщо ж їх вмовляти, наполягати на чомусь- дитина обов’язково виявить впертість і підкориться тільки під приму-сом. Чому, особливо в періоди вікових криз, діти на будь-яке «так» дорослого поспішають відповідати своїм «ні» і – навпаки? Я. Корчак пояснював це «одним із виявів внутрішнього опору спокусам, що йшли зсередини, а могли вийти ззовні» (Там само. – С. 228). Саме гіпотезою про закон антитези він пояснював різноманітність парадоксальних реакцій на виховні заборони і тому пропонував батькам (вихователям) утримуватися від надмірного тиску на дитину навіть з найкращих намірів.

   На характер дитини, її емоційно-пізнавальні структури великий вплив має психологічний клімат сім’ї. Її нестабільність, конфліктні ситуації можуть спровокувати патологічний розвиток характеру дитини. Саме за цих умов вона набуває негативного досвіду спілкування, оскільки постійно є їх свідком і відчуває на собі ворожі, недружелюбні стосунки між батьками і, що не менш актуально, - втрачає віру (оскільки не має такого досвіду і розуміння) в можливість існування дружніх і ніжних взаємин. До цієї  проблеми у своїх дослідженнях звертався також В. А. Лисенко у праці «Супружеские конфликты» (Сысенко В. А. Супружеские конфликты. – М., 1989).

   Суть негативного досвіду для дитини, яка проживає в конфліктній сім’ї, полягає в тому, що вона зростає в неузгоджених вимогах батька й матері. Отриманий досвід з часом дає змогу їй маніпулювати ними, а сама дитина часто залишається бездоглядною і безконтрольною, не засвоює багатьох загальноприйнятих моральних норм. Суперечливі умови виховання впливають на психіку дитини, отже зростає ризик нервово-психічних захворювань, знижується здатність дитини до адаптації, вона часто перебуває під впливом (або дією) сильної психологічної травми або під впливом негативних емоцій. Не менш негативним наслідком є і те, що у дитини формуються суперечливі почуття до своїх батьків, інколи ворожі до одного з них.

   У дитячій психіатрії (Г, Є, Сударєва) формування агресивно-захисного типу поведінки дітей із підвищеною збудженістю також пов’язують із суперечливим і принижуючим вихованням у сім’ї, а формування пасивно-захисного типу поведінки, для якого характерні загальмованість, невпевненість і залежність, - із деспотичним (жорстоким) вихованням.

   У цілому проблема педагогічної доцільності змісту, форм і методів сімейного виховання залишається актуальною практично для кожної сім’ї, оскільки батьки завжди стоять перед вибором того, що і як робити зі своєю дитиною. Інша справа – не кожний із них знає і має те, з чого можна вибирати; не кожний докладає зусиль до пошуку оптимальних варіантів особистісної й особистісно зорієнтованої поведінки, намагається аналізувати виховні ситуації та результати своєї виховної діяльності, щоб у майбутньому не повторювати допущених помилок,; не кожний дослухається до порад фахівців,

чужого позитивного погляду та намагається виявити творчість у

користуванні методами впливу. Як результат, у повсякденному житті зустрічаються численні приклади педагогічно недоцільного поводження з дітьми.

   На доказ вищесказаного, наведемо приклади сімейного виховання дошкільників, які батьки дитини вважають абсолютно доцільними: діти в 4-5, навіть 6 і 7 років не мають постійних трудових доручень («ще напрацюються»); чотирирічні діти проводять біля телевізора щовечора (якщо відвідують дошкільний заклад) понад 1-2 год, якщо ж не відвідують і весь час перебувають вдома, або у вихідні дні – 3-4 год, чи навіть більше; репертуар телепередач часто не відповідає вікові дитини; більшість дошкільників, як не дивно, полюбляє телесеріали для дорослих, хоч у їх змісті практично не орієнтуються; діти-дошкільники дуже мало, або й зовсім не слухають радіо, практично не знають дитячих радіопередач; улюблені іграшки багатьох дітей (особливо хлопчиків) – пістолети, петарди, що оглушують перехожих, автомати, танки та інші засоби насилля і саме батьки купують їх дітям, мало читають книг, не проводять бесіди за їх змістом, а переважно розповідають казки; практично не ведеться мова про виробничу діяльність батьків, їхні професійні інтереси; батьки мало граються з дітьми, не цікавляться їхніми настроями і проблемами; недостатньо залучають до спільних і посильних справ, до розмов щодо розподілу сімейного бюджету, обмежують дітей у самостійності вибору; розмовляють мовою, яка нагадує «сюсюкання» тощо. Чи можна таку організацію сімейного життя дитини дошкільного віку вважати доцільною? Звичайно, ні. Особливо це стане зрозумілим з часом. Але перевиховувати буде значно складніше, ніж виховувати.

   Для кожного виду діяльності стосовно можливостей психології і фізіології дитини існує найсприятливіший період їх розвитку. Якщо ж його втратити або недооцінити – годі сподіватися на компенсацію затрачених зусиль, які докладатимуться у майбутньому для вироблення у дитини необхідних навичок, умінь, звичок, рис характеру. Внаслідок педагогічної недоцільності щодо створення умов дитині для вчасного і повноцінного розвитку можна також спровокувати надалі її відставання у навчанні, взагалі у накопиченні знань, відставання у фізичному розвитку та, як уже зазначалося, перенапруження емоційної сфери.

   Особливо впливає на нервову систему дитини, на становлення її як особистості нестабільність або напруженість сімейного середовища. В. М. Сатир («Как строить себя и свою семью». М., 1992) виділяє такі типи сімей:

1)   домінуючий чоловік – підвладна дружина;

2)   домінуюча дружина – підвладний чоловік;

3)   відкрита боротьба або співробітництво;

4)   ізоляція.

   Дитині у такій системі взаємин місця немає. Тим часом, як батьки доводять один одному, хто з них має більше право «керувати» сім’єю, дитина залишається наодинці зі своїми проблемами. Тому доречно в плані педагогічної доцільності звернути увагу на дитячо-батьківські стосунки, які теж мають свої варіації: «батько-дитина, «мати - дитина», «мати-дитина-батько». Це так звані соціальні структурні типи сімей. У таких же номінаціях можуть бути представлені і психологічні типи сімей. Наприклад, у стосунках матері і дитини (вони найтісніші і природні для дитини дошкільного віку) спостерігаються такі варіанти:

1)   повне присвячення себе дитині, відмова від власних потреб і задоволень;

2)   пристосування матері до потреб дитини;

3)   відчуття материнського обов’язку за відсутності емоційної близькості з дитиною;

4)   неадекватність вимог віковим можливостям дитини та рівню її розвитку, непослідовність вимог.

   Навіть у молодих сім’ях спостерігаються такі варіанти стосунків матері і дитини, за яких відчувається:

   а)  домінування матері.  Домінуюча мати, як правило, відхиляє пропозиції дитини, а дитина підтримує волю матері;

   б)  домінування дитини.  Мати погоджується з дитиною з різних причин: щоб не ускладнювати собі життя її можливими істериками;прийняти «позицію жертви»; підтримувати культ дитини; мати змогу довести їй її слабкість тощо.

   Подібні стилі, види і способи поведінки батьків та дітей виникають тоді, коли ставлення батьків до дитини є наслідком деструкції сім’ї за одним типом: відсутності будь-якої організуючої функції чоловіка-батька в структурі сімейних стосунків і замикання всієї системи психологічних зв’язків матері тільки на дитині. Перенавантаження емоційної сфери провокує деформацію стосунків.

   З цього приводу варто звернути увагу на те, що державне законодавство декларувало рівні права у вихованні дитини батька і матері. Однак, система пільг, пов’язаних із народженням дитини, її доглядом у перші роки, а особливо в перші місяці життя, надає пріоритету матері. В більшості випадків і після розлучення батьків дитина залишається з матір’ю. Саме тому батько займає пасивну позицію у вихованні. Він здебільшого переконаний, що дитина – проблема в основному жіноча.

   Деформовані сімейні стосунки найчастіше спостерігаються у неповних сім’ях. Найголовнішою психолого-педагогічною проблемою неповної сім’ї є те, що дитині в ній важко дати цілісне й об’єктивне уявлення про чоловіків і жінок. Діти з неповної сім’ї не мають цілісного уявлення про модель таких стосунків.

   Не менш складна і проблема статевого виховання. В неповній сім’ї хлопчиків надто опікують, щоденно доводять, що все тримається на жінці. З часом вони звикають до цього і в майбутньому сприймають як норму те, що саме жінці доводиться виконувати і тяжку фізичну працю, і нести відповідальність за близьких людей, і задовольняти всі їхні потреби.

   Переконаність у домінантній ролі жінки в суспільстві призводить у майбутньому одних хлопчиків до інфантилізму, других – до відмови від власного незалежного і самостійного життя (тільки з мамою!), третіх – до бунтарської поведінки, в основі якої лежить переконаність, що всі жінки – вороги. Окремі прояви такої поведінки і такого ставлення до жінок і матерів інколи можна спостерігати навіть у хлопчиків дошкільного віку. Дівчинка в неповній сім’ї також може отримати викривлене уявлення про стосунки між чоловіками і жінками: вона психологічно буде готова або до повної самостійності і незалежності як у житті, так і в сім’ї і виклично демонструватиме це, або до того, щоб виконувати роль служки – все віддавати і навіть не розраховувати на винагороду.

   Відомо, що механізм соціально-психологічного відтворення структури сім’ї закладається ще в дитинстві, коли дитина навчається рольової батьківської або материнської поведінки, ототожнюючи себе з батьком чи матір’ю (відповідно до своєї статі). Для хлопчика особливе значення має досвід спілкування з батьком, а ще більше – спостереження за його поведінкою з матір’ю, ставленням до неї. Дівчинка ж намагається засвоїти способи поведінки матері стосовно батька. В майбутньому, у виборі шлюбного партнера великий вплив матиме образ одного з батьків протилежної статі (за принципом схожості або, навпаки, - протилежності). Вірогідність гармонійного шлюбу виявляється в прямій залежності від схожості моделей батьківських сімей чоловіка і дружини. В протилежних випадках – іде боротьба за владу, характерні непорозуміння, які призводять до розлучень і покинутих дітей.

   У цілому варто відзначити, що зайнятість батька чи матері в непов

ній сім’ї, їхня постійна втома, емоційна нестабільність більшою мірою

впливають на дитину, ніж подібні фактори в повній сім’ї. Одна з причин цього – відсутність іншої рідної людини, завдяки якій можна релаксувати. Все це шкодить емоційному розвитку дитини і впливає на формування її соціально-ціннісних потреб та інтересів. Психічний розвиток дитини може бути одностороннім – з перевагою жіночих або чоловічих рис характеру і способів поведінки.

   У плані визначення педагогічної доцільності умов виховання дитини в сім’ї особливої уваги заслуговуютьсім’ї з однією дитиною. На противагу досить поширеній думці, ці умови складніші, ніж у багатодітних сім’ях. Відсутність братиків і сестричок впливає на загальний розвиток дитини, не дає їй змоги проходити природну школу соціалізації та співжиття в дитячому колективі. Діти з таких сімей здебільшого зосереджені на собі, своїх потребах і проблемах. Їм важко, порівняно з іншими дітьми, поступатися своїми бажаннями чи конкретними речами (іграшками, солодощами, навіть місцем тощо). Вони звикають, що все робиться тільки для них.

   Не можна стверджувати, що такі діти зумисне конфліктують. Вони просто не мають іншого життєвого досвіду і не вміють налагоджувати взаємостосунки. Такі діти надзвичайно прив’язані до своїх батьків і залежні від них. Їм важко навіть ненадовго розлучатися з ними.

   Батьки в сім’ях з однією дитиною також відрізняються від інших категорій батьків: вони переважно зосереджені н житті – успіхах і проблемах. Вони майже в усьому бачать для неї загрозу і небезпеку (страх втратити єдину дитину) і відданіші: створюють дитині умови для естетичного розвитку – водять на заняття в різні гуртки, студії, мистецькі школи; знаходять час на різні творчі справи, читають, вчать вірші і пісні тощо. Батьки жертвують своїм часом, відпочинком і своїми справами.

   У більшості сімей з однією дитиною спокійна, доброзичлива атмосфера, відчутне позитивне і турботливе ставлення всіх членів сім’ї одне до одного, бажання підтримувати, допомагати і захищати. Однак, є і такі, де панує напруження, здебільшого це в студентських сім’ях, які проживають окремо від своїх батьків, та в сім’ях з соціальною спрямованістю.

   У стосунках матері та дитини, батька й дитини можна спостерігати також зміну позицій у лідерстві, завдяки чому виникає очевидна взаємо поступливість, певна гнучкість і цілком усвідомлені бажання і спроби батьків спонукати дитину до активності. Такий стиль сімейного виховання найкраще передається терміном «співпраця». Існує й інший стиль виховання – «ізоляція».

   Дитина, через особливості свого характеру або індивідуального сприймання батьків, окремо когось із них – матері чи батька, ізолюється, замикається в собі і не хоче ділитися своїми переживаннями, думками, враженнями про когось чи про щось; батьки, внаслідок недостатньо розвиненої емоційної близькості з дитиною, ізолюють її від повноцінної участі у житті сім’ї, не прагнуть або нічого не роблять для того, щоб підтримувати з нею духовний зв’язок. Між іншим, саме цим варто опікуватися уже з раннього дитинства.

   Яскравим етапом у розвитку дитини є вік від 1 до 3 років. Прагнення до самостійності, непосидючість і жагуча цікавість, яка задовольняється безпосереднім пізнанням довкілля, часто пов’язані зі значною кількістю проблем як для самого немовляти, так і для його рідних. Фізичний розвиток, набуття життєвого досвіду, формування практичних і мовленнєвих навичок впливають на ставлення дитини до інших людей. А реакція батьків на те, що вона робить, залежить від її поведінки і самопочуття.

   У цьому віці у дітей поступово формується власний погляд на речі. З поширенням соціального спілкування і набуття певної незалежності дитина починає контролювати свої наміри і мотиви дій. Спілкуючись з іншими дітьми та дорослими, вона привчається поводитися так, як годиться у її соціальному середовищі і в суспільстві загалом, засвоює, що саме в її поведінці є соціально прийнятим, а що – ні. Однак, дитячі уявлення не завжди збігаються з уставленими, оскільки ґрунтуються

не на знанні існуючих у суспільстві правил та норм (їхнього змісту малі діти ще не розуміють), а на особистому незначному життєвому досвіді. Ось чому багато заборон дітям здають несправедливими.

   З часом, дорослішаючи, дітки дедалі більше цікавляться довкіллям і, відповідно, віддають більше часу пізнанню його об’єктів, людей, форм спілкування. Можуть тривалий час сидіти з якоюсь іграшкою, щоб задовольнити свою цікавість і зрозуміти, наскільки це можливо, з чого вона складається та де і як її можна використати.

   У житті дитини віком від 3 років (усі визначення віку щодо реакцій і поведінки дитини можуть бути тільки умовними, хоча і більш-менш наближеними, оскільки в їх основі багато індивідуальних чинників) вагомого значення набувають взаємини не тільки з близькими дорослими, а й з однолітками, вихователями дитячого закладу. Вона вже краще контролює свою поведінку, що сприяє налагодженню контактів та співпраці з іншими людьми для досягнення своєї мети. До 6 років дитина, зазвичай, виявляє досить високу комунікативність. Їй доводиться підкорятися соціальним нормам і правилам, за якими живуть люди, що поряд з нею. Вона здатна виконувати певні обов’язки, пов’язані насамперед із самообслуговуванням: самостійно вмиватися, вдягатися, доглядати квіти, підтримувати порядок у куточку іграшок, допомагати старшим, дотримуватися вимог дорослих не сваритися і не битися з іншими дітьми, не чіпати без дозволу чужі речі тощо. Проте обов’язковою умовою вимог дорослих має бути роз’яснення, чому треба чинити саме так.

   Якщо ж дитина зростає в умовах вседозволеності, вона не зможе навчитися контролювати свою поведінку, внаслідок чого виникати – муть конфлікти. Перебираючи на себе певні ролі, вона опиняється в ситуації, коли не знає, що робити далі. Звичайно, такі фантазії завер – шуються вчинками, які не завжди подобаються дорослим, а в неї самої вони можуть викликати почуття провини й страх.

   Причиною виникнення почуття провини та страху у дитини можуть бути також зміни, яких зазнають її стосунки з батьками. Річ у тім, що прив’язаність сина до матері, а доньки до батька, характерна в основному саме до трьох років, поступово змінюється прив’язаністю дитини до одного з батьків тієї самої статі, що й у неї. Це зумовлює певні проблеми, оскільки сам перехід досить болісний, і не тільки для дитини, а й для її батьків (в особистому вимірі). Щоб заблокувати формування почуття провини, особливо коли воно набирає гострих форм, надзвичайно важливо батькам бути приязними і щирими у стосунках з дитиною, вміти викликати її на відверту розмову, щоб остаточно зрозуміти причини її стану. Чим швидше і краще буде віднайдено найефективніший шлях подолання такого дискомфорту, тим швидше вона почне виявляти свою ініціативу і самостійність.

                                  

   Зі вступом до школи молодший школяр починає займатися новим для нього видом праці – навчальним. Для дошкільника, який переважно грався, навчальна праця здаватиметься складною. Адже досі він не звик до праці, до сумлінного виконання обов’язків, досягати успіхів. Звичайно, всі батьки хочуть, щоб їхня дитина добре навчалася. Для цього існує кілька умов.

   Одна з них – допомогти дитині молодшого шкільного віку організувати свій час удома. Бо організована, посидюча й уважна дитина добре працюватиме в школі на уроці.

   Добрим помічником у цьому є чіткий режим дня, який забезпечує розумний розподіл часу на всі види діяльності, прищеплення навичок поведінки. Наприклад, деякі діти намагаються одразу після школи сісти за уроки. Правильний режим дня передбачає обов’язкове перебування дітей на свіжому повітрі. Після школи дитина має погуляти, відпочити і тільки після цього готувати домашнє завдання.

   Батькам треба мати на увазі, що молодший школяр через свої вікові особливості не вміє швидко переходити від однієї справи до іншої. Це залежить від типу нервової системи дитини. Тому батьки мають пояснити дитині причини такого переходу і дати час аби вона могла психологічно підготуватися до нової справи. Треба розуміти, для того, щоб кинути одне заняття, на яке настроїлася дитина, і приступити до іншого, їй доводиться подолати природне внутрішнє бажання наполягати на своєму і не виконувати прохання батьків. Будь-який необґрунтований перехід з однієї справи на іншу шкідливий тим, що дитина змушена кидати розпочату справу, не закінчивши її. Якщо це ввійде в систему, то у школяра з’явиться погана звичка – не доводити справу до кінця.

   Розглянемо ці положення на прикладах. Звичайно, інколи доводиться просити сина чи доньку допомогти по господарству, чи з будь-яких інших причин порушити звичайний розпорядок дня. Часто буває так: тільки школяр розклав книги, сів за уроки, а його посилають до магазину. Почав хлопчик читати цікаву книгу – його просять полити квіти. Дівчинка малює, а її відправляють погуляти з молодшим братиком. І несподівано для себе батьки можуть раптом почути: «Не піду я нікуди. Завжди, як тільки почну займатися чимось цікавим, змушують робити інше». У таких випадках краще сказати дитині: «Як тільки дочитаєш сторінку, треба буде сходити до магазину. Ось, я гроші приготувала». Або: «Закінчуй гратися з конструктором. Через 10 хвилин вечерятимемо».

   Наступна важлива умова забезпечення успішного навчання – розумна допомога старших. Вона виявляється, найперше, в обізнаності батьків у справах дитини: «Які були сьогодні уроки? Про що нове ти дізнався? Як упорався із завданням? А як цей твір написав твій друг Сашко? По-друге, важливо перевірити правильність виконання домашнього завдання. Практика навчання переконує, що добре усвідомлений той матеріал, який розповідається іншій людині. Тому бажано, щоб дитина розповіла комусь із дорослих вивчені уроки: правила з української мови, розв’язання задачі з математики, вірш або оповідання з читання. Якщо дорослий відчуває, що дитині важко усно викласти основний зміст матеріалу, то це означає, що урок ще не вивчений і його треба повторити. При перевірці письмового завдання не поспішайте вказувати дитині на помилку. Вона має привчатися до самоконтролю. Тому запропонуйте дитині самостійно відшукати помилку, пригадати, як можна перевірити рішення. І тільки у крайньому випадку показати, де вона припустилася помилки. Отже, допомога обов’язкова, але не така, в якій замість «разом з дитиною» настає «замість неї».

   Буває, що дитина просто лінується, не хоче самостійно працювати, долати труднощі. У цьому випадку особливо необхідний суворий контроль з боку батьків. Тобто, проконтролювати, коли дитина сіла за уроки, чи все зробила.

   Батьки не повинні забувати про такий негативний фактор як перевантаження учня. Часто буває так, що дорослі, крім завдань учителя, навантажують свою дитину додатковими (необхідними на їхню думку) навчальними завданнями. У таких батьків дитина спочатку виконує завдання на чернетці, потім переписує його в робочий зошит. Якщо вчитель задає додому 2 стовпчики прикладів, батьки змушують робити 4, мотивуючи тим, що краще знатиме! Дитина перевтомлюється і нерідко починає навчатися не краще, а гірше. В неї втрачається інтерес до навчання, яке стає для неї важкою і нецікавою працею.

   Часто батьки скаржаться, що дитина дуже довго виконує домашні завдання і звертаються до вчителя із запитаннями: «Сидіти чи не сидіти з дитиною за уроками?» Рецептів немає. Кожна дитина і кожний випадок – особливий. Один школяр може працювати самостійно, досить просто перевірити зроблене завдання. З іншим треба сидіти, не відходячи й організовувати кожен рух: відкрий під – ручник, візьми олівець тощо, обговорювати написання кожної букви.

   Це пояснюється тим, що в деяких дітей спостерігається нестійка увага, невміння зосередитися на одному предметі. В цьому випадку дитина напише рядок і відволікається: починає розповідати про те, що було сьогодні в школі, знову повертається до письма, згодом почне підструговувати олівець тощо. Щоб привчити дитину до посидючості, батьки вимагають, аби вона вклалася у певний час, виконуючи  домашні завдання. Для цього ставлять перед нею годинник. Вона ж, стежачи за часом, вчиться розпоряджатися ним.

   Нескінченне сидіння за уроками пояснюється ще й тим, що не всі діти однаково розвиваються. Окремі з них важко засвоюють навчальний матеріал, починають відставати. Цей недолік з часом можна було б подолати, однак деякі батьки, виявляючи велике нетерпіння, годинами сидять з дитиною. Роздратовані, вони починають кричати, дитина нервує. Врешті-решт справа погіршується, дитина починає ненавидіти школу, як таку, що винна в її невдачах.

   Таким чином, терпіння батьків, їх доброзичливий тон, постійна зацікавленість і повага до дрібниць, з яких складається шкільне життя дитини, спокійна впевненість у тому, що їх можна подолати, клопітка щоденна праця – важливі умови успішної допомоги дитині у навчанні.

   Якщо ж батькам важко виявити причини труднощів у навчанні, треба терміново порадитися з класоводом.

   Звичайно, вчитель і сам відчуває, коли у вашої дитини щось не ладиться: з однокласниками не дружить, з дорослими сперечається, задачі ніяк не розв’язуються чи поганий почерк. Він обов’язково запросить батьків до школи. Але батьки за щоденними буденними клопотами можуть не помітити, що дитині потрібна їхня допомога. Так поступово можна втратити взаєморозуміння з власною дитиною. А відновити душевну злагоду буває дуже важко. Отож, не забувайте школу. Допомагайте вчителеві, адже після школи класовод приносить додому не тільки десятки зошитів, які треба перевірити, не тільки турботу про наступні уроки, до яких треба підготуватись, а й постійну турботу про сьогоднішній день учня і його майбутнє.

   Так, школа відповідає за навчання й виховання дітей, проте такою ж мірою відповідають за це батьки. І ніяка відповідальна посада не виправдає батьків, якщо дитина виросте нікчемною, безграмотною людиною.

  

   Перша принципова позиція, яку потрібно засвоїти старанним батькам – це обставина, що місце читання як елементу способу життя в ціннісній парадигмі сім’ї має незрівнянно більше значення, ніж будь-які найвишуканіше спеціалізовані заняття з дитиною. Інакше кажучи, яке місце займає книга і читання в повсякденному житті, що в нього змалечку включена дитина, з таким мотиваційним потенціалом читання прийде дитина до школи. Цінність книги і мотив читання – це основний із факторів, які регулюють діяльність. Жоден учитель не в змозі справити на дитину більший вплив, ніж сім’я і родичі, які читають.

   Наступна аксіома ще доступніша: ніяке, навіть дуже швидке читання дитини не може вплинути на її становлення більше, ніж читання дитині дорослими. Тому, замість того, щоб мучити дитину: «Що я сказала, іди читай», - батьки повинні читати їй самі. Мама витратить на це менше зусиль, ніж на спонукання до самостійного читання і контроль, а всього 10-20 хвилин на день принесе більше користі, ніж щоденне двогодинне самостійне читання не лише під примусом, а навіть і за власним бажанням дитини.

   Чому? Докладно це аргументовано в «Азбуці читання». Коротко кажучи, річ у тім, що самостійне читання не дає такої якості розумової й образної активності, яка виникає при прослуховуванні дитиною добре інтонованої, емоційної оповіді дорослого. Повільний, заблокований напругою очей і артикуляцією процес у великих порціях формує стійкі динамічні стереотипи, які все подальше життя негативно впливатимуть на інтелектуальну діяльність. Крім того, читання дорослого створює потужний образно-фантазійний потік, який ляже в основу ейдетичного читання, при якому вже не озвучена оповідь породжуватиме внутрішній «відео ряд» образів, а друковане слово.

   Перехід від образного переживання слова, яке звучить, до образного переживання слова графічного можуть здійснювати ще до школи й батьки, якщо вони дотримуватимуться простих правил.

   Основне правило – досвід слухання повинен бути значним. Якщо в дитини ще не вихований своєрідний автоматизм – чую, а отже й бачу, - то виникнення феномена ейдетичного читання не є гарантованим. А значення такого читання для розвитку інтелекту і креативності важко будь із чим порівняти. Батьки, які забезпечили дитині психологічний плацдарм для формування образного читання, по суті подарували їй щонайменше талант. А ті батьки й учителі, які зосереджують зусилля на розвитку самостійного, а отже, словесного читання, безжалісно відбирають цей талант, не усвідомлюючи, наскільки вони шкодять дитині.

   Таким чином, значний досвід образного бачення подій книги і їх переживання, нагромаджений у процесі слухання казок, історій на ніч (до речі, найкращий час і місце) повинен бути «прив’язаним» до рядка, до графічного образу думки, навіть не слова. (…)

   Та все ж у домашніх умовах цього можна досягти навіть природнішим і простішим шляхом, ніж під час шкільних уроків. Мама, тато, бабуся, сестра або брат читають малюку цікаву книжку, завжди нову для нього, при цьому поступово дитина все частіше і частіше опиняється перед книгою. Наприклад, сидячи на колінах у дорослого.

   Мама читає, пальцем показуючи на слово, рядок, речення, яке звучить, і робить це досить довго, щоб у дитини склалися стійкі ідентифікаційні автоматизми. Потім робить те саме, узявши дитячу руку своєю, водячи по рядках пальчиком малюка. Зрештою, дочекавшись, коли малюк скаже: «Мама, я сам», - продовжує читати йому, стежачи за тим, щоб той не загубив рядка.

   Темп поступово збільшується до оптимального, складність художніх текстів теж зростає. Найперші кроки переходу від слухання до «читання зі звуковим орієнтиром» найлегше реалізувати на віршованому матеріалі, де рядки чітко окреслені. Можна на тиждень повернутися до добре знайомих віршів, які дитина знає напам’ять. Це полегшить формування ідентифікаційної навички.

   Продовження роботи в тому ж режимі неминуче приводить до того, що навичка розуміння графічного тексту автоматизується і дитина починає випереджати найшвидший темп читання дорослого, дитину можна «відпустити» в самостійне плавання. Зверніть увагу, що читання вголос просто не існувало.

   У такий спосіб без особливих зусиль можна ще до школи не тільки сформувати стійку навичку ідентифікації мовлення, яке звучить, і мовлення письмового, а навіть розвинути навичку читання очима.

   Важливо зуміти передати батькам думку про те, що хоч ідентифікація слова, що звучить, і слова графічного має значення, хоч важливим є «накладання» згорнутої артикуляції, яка супроводжує слухання, на текст, що хоч як потрібно навчитися поєднувати значення, вже зрозуміле зі звучанням, зі словом на папері, тим самим розвиваючи пряме добування значення з графічного образу без артикулювання, - найголовнішу, вирішальну роль відіграє поєднання образного ряду, який виникає при слуханні захоплюючої оповіді, з текстом, і, на цій основі, поступове формування зворотного механізму: текст генерує образно-фантазійний ряд.

   Власне кажучи, це і є той «талант», який ми так шукали.

     Читати з інтонацією.   Змінюйте ваш голос на знаках пунктуації. Говоріть м’яко і голосно.

     Пам’ятайте про настрій.   Замість того, щоб сказати: «Негайно все припини і сядь», спробуйте сказати: «Давай влаштуємося зручніше і послухаємо нашу казку».

     Запасіться терпінням.   Знаходьте час, щоб відповідати на запитання, які задають ваші діти під час читання.

     Темп читання.   Не поспішайте під час читання. Уповільнюйте темп. Якщо не вистачає часу, вибирайте короткий текст.

  

1.   Давайте хороший приклад вашій дитині, показуючи їй, як вам подобається читати.

2. Дайте дитині подивитись вашу книгу. Читайте її вголос,    

    або дозвольте їй прочитати її вам.

3. Регулярно відвідуйте бібліотеку. Покажіть дитині, де вона

    може знайти свої улюблені книги.

4. Приносьте своїй дитині книги, які задовольняють її

індивідуальним потребам.

5.   Зацікавте дитину хобі, котра потребує читання.

6.   Заохочуйте ваших дітей до листування з однолітками.

7.   Організовуйте пошук скарбів. Пишіть письмові підказки.

8.   Заплануйте екскурсію в зоопарк, музей. Покажіть книги.

9.   Заохочуйте вашу дитину складати різні історії.

10. Якщо дитина – неохочий читач, вигадайте гру в

      читання.

   Важливий етап у житті дитини розпочинається з її приходом до школи. Виникає нова соціальна позиція особистості – учень, тобто безпосередній учасник однієї із форм загальнозначущої діяльності – навчальної, яка потребує великого напруження сил. До дитини в цей період висувають нові вимоги, у неї з’являються нові обов’язки; нові товариші, нові стосунки з дорослими, які також потребують певних моральних зусиль і досвіду. Але чи готова дитина відповісти на нову для неї соціальну ситуацію?

   Психологам часто доводиться чути: хто ж має здійснювати підготовку дитини до шкільного навчання, хто відповідає за успішне навчання в початкових класах – батьки, сім’я, вихователі дитячого садка, вчителі, школа? Більшість дошкільників відвідує дитячі садки або підготовчі заняття при школах, ліцеях, гімназіях, і батьки часто розраховують на те, що діти будуть підготовлені до школи вихователями, вчителями. Проте, досвід переконує, що ніякий найкращий дитячий заклад – ні дитячий садок, ні початкова школа – не можуть повністю замінити сім’ю, сімейне виховання. Вихователі дитячих садків і вчителі добре знають, в яких сім’ях займаються з дітьми, а в яких ні. В дитячому садку та на підготовчих заняттях дітям прищеплюють багато корисних навичок, навчають малювання, усного рахунку, письма й читання. Але якщо заняттями дитини не цікавляться в сім’ї, не надають їм належного значення, не заохочують до старанності, дитина теж починає ставитися до них недбало, не прагне працювати краще, виправляти свої помилки, долати труднощі в роботі. Деяких дітей така неуважність батьків глибоко ображає, вони замикаються, перестають бути щирими й відвертими. І, навпаки, інтерес батьків до справ дошкільника й першокласника надає особливе значення всім досягненням дитини. Допомога у подоланні труднощів, яка виникає під час виконання будь-яких завдань, приймається завжди з подякою і сприяє зближенню між батьками та дітьми.

   Не всі діти однаково добре малюють, співають, ліплять, не всі швидко навчаються читання і письма, і праві ті батьки, котрі займаються зі своїм сином або донькою цими справами, які спочатку можуть видаватися складними і важкими. Як відомо, люди люблять робити те, що їм вдається. Для дітей це майже аксіома. Тому потрібно допомогти їм полюбити й навчитися вчитися.

   Під час вступу до школи практично всі першокласники мають щире бажання вчитися. Чому ж у багатьох із них це бажання зникає, і досить швидко? Значною мірою це пов’язано з виховними недоліками й недоробками дорослих. Взаємодія з дитиною, контакт із нею, природно, виключає авторитарність, диктаторство, погрози: «Ось підеш до школи – там тобі покажуть!», «Тільки спробуй мені приносити двійки!». Потрібно прищеплювати дитині шанобливе ставлення до навчальної праці, підкреслювати її значущість для всіх членів сім’ї. Неодмінно має бути внесена оптимістична нотка, яка засвідчує впевненість батьків у тому, що навчання дитини буде успішним, якщо першокласник старанно й самостійно виконуватиме всі шкільні вимоги. Вже у дошкільному віці, а особливо в початковій школі, потрібно виховувати відповідальне ставлення до праці, доручень, своїх обов’язків. Формування цих якостей починається з уважного, серйозного ставлення батьків до справ дітей. Усе має бути помічено батьками: досягнення принесуть усім радість, помилки будуть виправлені спільно. В останні роки ми дедалі частіше говоримо про труднощі навчання в початковій школі. Часто діти залишаються наодинці зі своїми труднощами, а батьки не знають, як їм допомогти.

   Психологічне напруження, яке виникає у першокласників, є результатом реакції на незвичну обстановку, що змінилася. Діти не знають, чим відрізняється вчитель від вихователя дитячого садка. У першокласника є побоювання і стосовно однолітків: чи зможе він навчатися, як усі, чи товаришуватимуть з ним, чи не ображатимуть його? Психологічне напруження збільшується фізичним напруженням. Новий режим життя – режим учня – дещо інший порівняно з підготовчою групою дитячого садка. У школі необхідно уважно слухати вчителя, не пустувати на уроках, уміти підпорядковуватися правилам і режиму дня. Деякі першокласники хворобливо реагують на зміни умов життя: порушується сон, апетит, знижується опір організму до хвороб. Усе це позначається на працездатності, втрачається інтерес до школи, навчання.

   Фізичне і психічне самопочуття дитини стабілізується через півтора- два місяці перебування у школі. Але так буває за умови, коли дорослі враховують новий стан дітей, діють, знаючи їх вікові особливості.

   Проблема готовності дитини до школи існувала, мабуть, завжди. Вирішенням її займаються вчені всіх країн. То в якому ж віці краще йти до школи? Методи навчання вдосконалюються, сучасні діти розвиваються швидше… Може, не варто засиджуватися вдома – нехай краще йдуть навчатися раніше? Але, з іншого боку, якщо маленька дитина не готова, то чи не стане систематичне навчання занадто важким і чи не зашкодить здоров’ю? Адже у дітей, не готових до систематичного навчання, важче й довше проходить пристосування до школи, у них значно частіше з’являються різні проблеми у навчанні. Серед них значно більше невстигаючих не тільки в початковій школі, а й у старших класах. Саме у них найчастіше помі – чаються проблеми зі здоров’ям і найперше – нервово-психічні порушення.

   Відомо, що одна з найбільших проблем для дітей і дорослих – невстигання. І більше половини непідготовлених до школи дітей не встигають! Тривогу лікарів і педагогів викликають не тільки невстигаючі «неготові» діти, а й ті, які вчаться добре. Саме ці діти випадають із поля зору дорослих. І справді, чого хвилюватися, адже дитина вчиться добре! Але справа в тому, що успішність дитини – за недостатньої психофізичної готовності до навчання – досягається, як правило, дуже дорогою ціною, надзвичайним напруженням, яке призводить до стомлення і виснаження, а в результаті – до різноманітних розладів, найчастіше нервово-психічної сфери. Таким дітям необхідний особливий режим, особлива увага батьків.

   Перед вступом дитини до школи бажано переглянути її додаткове навантаження і з’ясувати, чи вкладається воно у розпорядок дня першокласника. Але зміна соціальної позиції дитини не означає відміну всіх її розваг і зміни навичок, хоча з деякими доведеться розпрощатися. Щоб більше встигнути, знадобиться чіткіший розклад дня, продумані ший відпочинок дитини. Тут немає правила одного для всіх. Потрібно враховувати особливості дитини, а також можливості сім’ї.

   І все ж нерідко дитина залишається перевантаженою, бо для батьків головне – зайняти дитину, щоб вона не байдикувала. Це призводить до того, що різко скорочується час на спілкування, ігри, спільні справи. В такій ситуації дитина зайнята формально, тобто вона як-небудь робить уроки, як-небудь виконує завдання музичної школи, і прагне під будь-яким приводом пропустити заняття в спортивній секції задля того, щоб спокійно погратися у дворі або вдома.

   А дехто з батьків обмежується тим, що влаштовують своїх дітей у гурток чи секцію і вважають, що свою місію виконали. Вони не цікавляться успіхами й труднощами дитини, не виявляють зацікавленості до її занять і, як наслідок, помічають тільки холодне ставлення до них сина або дочки. Насправді біда не в тому, що першокласник перестане відвідувати якісь заняття і забуде минулі уподобання, а в тому, що він звикне зневажливо ставитися до справ, намагатиметься не робити чогось, стане уникати труднощів. Теж саме може статися і зі шкільними заняттями.

   Вже наприкінці дошкільного віку в дитини формується бажання перейти до значущої діяльності, це і стає передумовою готовності дитини до навчання. Однак не варто висловлювати впевненість, а тим паче брати з дитини слово, що вона обов’язково стане відмінником. Їй буде болісно й образливо, якщо таке завдання виявиться непосиль – ним.

   Уже з перших днів навчання у дітей з’являється так званий фантом шкільної оцінки. Ще будучи дошкільниками, діти мріють отримувати тільки найкращі оцінки. Коли вчитель починає ставити оцінки, дитина сприймає позитивно тільки дванадцяту, всі інші оцінки для неї негативні. Звісно, першокласник не розуміє синтетичної природи шкільної оцінки, він колекціонує дванадцяти, немов бойові трофеї, і боїться інших оцінок. Фантом шкільної оцінки багато в чому створюють і батьки. Більшість із них думає, що в 1 і 2 класах їхня дитина має вчитися тільки на відмінно. Серед них існує думка: якщо дитина вже на першій сходинці основної школи не встигає, то вона ніколи не зможе стати хоча б «середняком», від репутації ж слабкого учня до закінчення школи не позбутися, подальшу долю не відмінника батьки бачать у похмурих тонах.

   Що ж приваблює дитину в школі? Спочатку це переважно зовнішні атрибути шкільного життя – шкільна сумка, зошити, підручники, сама школа, нові друзі. Звичайно, це ще не ставлення до нового виду діяльності, до навчання як такого, не бажання навчатися заради отримання знань, але це бажання змінити своє місце в соціумі. Це не завжди збігається з можливостями дитини. Адже необхідно, щоб вона зуміла безболісно прийняти новий вид діяльності, суть самого процесу навчання, вимоги вчителя. Колективна діяльність у класі припускає інтенсивне спілкування і спільну роботу як з іншими учнями, так і з учителем. Не всі діти готові до такої співпраці. Не всі можуть зосередитися і уважно, не відволікаючись, слухати вчителя, деякі діти і п’ять хвилин не можуть працювати зосереджено. Причини такої неуважності можуть бути найрізноманітніші: це і особливості вищої нервової системи, і швидке виснаження і втомлюваність у зв’язку з поганим здоров’ям, і психологічна неготовність – слабкі, нерозвинені можливості керування увагою і запам’ятовуванням. Байдуже, або навіть негативне ставлення до школи найчастіше виникає не у тих дітей, які на момент вступу знали занадто багато, а у тих, які знали надто мало. Недостатня підготовленість приводить до невдач, дитина починає сприймати навчання як непосильне навантаження. Вона

сумлінно виконує всі вказівки вчителя, старається, але в неї все одно виходить погано. Замість очікуваної похвали вона отримує постійні зауваження. Не дивно, що все це їй швидко набридає, і вона втрачає інтерес до школи. Якщо ж дитині все вдається, якщо вчитель і батьки часто її хвалять, то навчання буде пов’язане з відчуттям успіху. А успіх – найважливіше джерело позитивного ставлення до занять.

   Почувши від педагогів, що необхідними умовами готовності дитини до школи є знання того-то і того-то, батьки у своїх стараннях не знають міри, а можливості дітей до уваги не беруть. Іноді діти знають усі сузір’я, але не знають, на якій вулиці живуть. Важлива прикмета інтелектуальної готовності дитини до школи – не просто розрізнені знання, уявлення про предмети і їх властивості, а перш за все, вміння бачити зв’язки і закономірності, бажання дитини зрозуміти, що від чого і чому.

   Спробуємо зробити деякі висновки. Важливо:

  не тільки вчити читати, а й розвивати мовлення, здатність розвивати звуки;

  не тільки вчити писати, а й сприяти розвитку тонко координованих рухів руки і пальців;

  розвивати здібності дитини слухати, розуміти зміст прочитаного, вміння переказувати. Важливий не обсяг знань дитини, а якість її мислення!

   Найголовніше, що дається дітям у 1 класі, - це не конкретні завдання і навички, а вміння навчатися. Не вдома з мамою і татом, які підлаштовуються під бажання і настрій малюка, а в школі, де він – один із тридцяти учнів, які мають чітко виконувати вказівки вчителя, що адресовані всьому класові.

   Тепер кілька слів стосовно вчителя. Велике значення для формування пошани дитини до дорослого має ставлення її до дорослих взагалі. Якщо дитина звикла перебивати їх, коли вони розмовляють, не вміє вислуховувати прохання і вказівки, звертається на «ти», то, звичайно, їй буде важко засвоювати шкільні вимоги. Загальна неповага до дорослих переноситиметься і на вчителя. Відтак, навчання дитини норм ввічливості не тільки робить спілкування з нею приємнішим для ваших друзів і знайомих, а й допомагає їй оволодіти шкільними правилами поведінки.

   Для формування правильного ставлення до вчителя корисно проводити ігри «у школу».

   Сьогодні «вчитель» - плюшеве ведмежатко. Воно сидить біля дошки, навпроти «учнів» - зайчика і лисички.

   «Починаємо урок, - каже Петрик голосом ведмедика. – Розкажіть

мені віршик».

   Мама допомагає зайчику підняти лапку. Петрик дивується: «Чому ти не розказуєш?»

   «Я підняв лапку. Це означає, що я вас попросив: учителю, викличте, будь ласка, мене, я хочу розказати віршик».

   Петрик киває: «Розказуй, зайчику».

   У цій грі мама демонструє синові зразок поведінки учня. Він хоче щось сказати, але чекає, поки його викличуть і тільки піднімає руку. Він з повагою звертається до вчителя. Наступного разу, коли роль учителя візьме на себе мама, Петрик – уже в ролі учня – намагатиметься поводитися так само.

   Психічний розвиток і становлення особистості тісно пов’язані з самосвідомістю, яка наявно виявляється у самооцінці, , в тому, як дитина бачить себе, свої якості, успіхи і невдачі. Самооцінка – це складне динамічне особистісне утворення, один із параметрів розумової діяльності. Це ще один показник особистісної готовності дитини до школи. Відомо: практично в усіх школярів із труднощами у навчанні самооцінка занижена. Це тим більше тривожно, адже зазвичай шестилітнім дітям властива, навпаки, завищена самооцінка: вони ще не вміють критично оцінювати себе. Адже занижена самооцінка – результат постійного тиску дорослих, їх невдоволення незначними успіхами дитини, її поганою поведінкою, не старанністю та іншими «гріхами». Несхвалення дорослих породжує невпевненість, а вона веде до нових невдач. Дорослі часто не враховують, наскільки 6 – 7 –літня дитина емоційно беззахисна, як потребує уваги і турботи. Існує тісний зв’язок між успіхами, які були досягнуті з оволодінням навчальною діяльністю і розвитком особистості. Це пояснюється тим, що в самооцінці інтегрується те, чого досягла дитина, і те, до чого вона прагне, тобто це проект її майбутнього.

   Самооцінка в молодшому шкільному віці формується переважно під впливом оцінок учителя. Особливе значення діти надають своїм інтелектуальним можливостям і тому, як їх оцінюють інші. Дітям важливо, щоб позитивна оцінка була загальновизнаною. Постійна невдоволеність собою, невіра у свої сили, у можливий успіх швидко призводять до апатії, небажання старатися. І тут найперше завдання батьків – допомогти дитині побачити свої можливості, створити умови, за яких вона зможе повірити в себе, в свої сили. Для самооцінки дуже важлива думка (перш за все позитивна) однолітків, товаришів по школі, гуртку, секції. Майже всі діти молодшого шкіль –

ного віку хочуть бути найдобрішими, найсильнішими, найгарнішими, першими, головними і таке інше. Вони люблять хвалитися, дуже радіють своїм досягненням, а за невдачі засмучуються до сліз. Саме тому всі дорослі мають бути обережними з оцінкою дитини в присутності однолітків, товаришів.

   - Не сваріть його, якщо поряд друзі;

   - не вказуйте при них на його вади, не демонструйте невдачі.

   Найнеобхідніша умова успішної адаптації в школі – рівень фізичного і функціонального розвитку дитини, стан її здоров’я. Ці показники визначає лікар, а батькам важливо знати фактори ризику. Вони дуже різноманітні: це і захворювання матері під час вагітності та пологів, і пологові травми, і хвороби, перенесені самою дитиною до школи (особливо в перший рік життя). Така ослаблена дитина дуже швидко втомлюватиметься, працездатність її буде знижена, і навчальне навантаження може виявитися не під силу, хоча за віком вона мала б іти до школи.

   Факторами ризику можуть бути несприятливі умови, в яких росте і розвивається дитина. Не потребує пояснень згубний вплив на розвиток дитини постійних конфліктів, сварок, страху, бездогляд – ності, пияцтва одного чи обох батьків. Також небезпечне і протилежне – гіперопіка, надмірне научування дитини. В чому ж полягає небезпека? Не тільки у заняттях не за віком, а, і це основне, у відсутності ділових контактів з однолітками. Саме необхідність рахуватися з поглядами і бажаннями інших, підпорядковуватися їхнім вимогам, а не тільки своєму бажанню – і буде найважчим для таких дітей у школі.

   А що ж робити з дітьми, яким уже 7, а вони все ще не готові до школи?

   - Їм необхідний певний режим у сім’ї;

   - другу половину дня бажано проводити не в групі подовженого дня, а вдома – це дасть змогу зняти додаткове психологічне навантаження;

   - необхідний 2-годинний денний сон;

   - 2,5 – 3-годинна прогулянка на свіжому повітрі щодня;

   - достатній за тривалістю (11 годин) нічний сон;

   - повноцінне харчування, а за необхідності – лікування.

   Головне пам’ятати: по-перше, діти, не готові до навчання, можуть учитися, але потребують спеціального підходу, відставання само собою не проходить; по-друге, психологічна функціональна неготовність дитини до навчання, як правило, не існує сама собою, вона тісно пов’язана зі здоров’ям дитини. Потрібно докладніше сказати про те, що мають знати батьки своєї дитини і що можна зро –

бити для того, щоб його зміцнити, позбутися тих або інших порушень ще до того, як іти до школи.

   Нечасто мати говорить, що дитина нічим не хворіла. Вважається, що інфекційні захворювання – це серйозно, а простудні – ні. Це велика помилка. Будь-яка з цих хвороб (а особливо, якщо вони часті) значно знижує можливості організму дитини, створює тло для виникнення інших, часто хронічних захворювань, для підвищеної втомлюваності, низької розумової працездатності, порушень поведінки, і, як наслідок, низької успішності в школі. Дитину, яка часто хворіє, можна одразу помітити серед інших дітей: вона бліда, малоактивна, плаксива, має поганий сон, апетит, підвищену температуру, швидко втомлюється. Виходить таке замкнуте коло: гострі хвороби породжують хронічні, а хронічні захворювання порушують нормальний розвиток. Розповсюджені також захворювання зубів: у 6 – 7-літньому віці від 80 до 90 відсотків дітей мають каріозні зуби, майже у половини виявлені аномалії і деформації зубощелепної системи. Але ж справа тут не тільки у зубному болю: ангіни, хронічні тонзиліти, захворювання серця і судин, нирок, суглобів, органів травлення певною мірою і розвиваються під впливом хвороби зубів.

   Дуже розповсюджені захворювання вуха, горла, носа. Чому це шкідливо для майбутніх школярів? Утруднене дихання через ніс перешкоджає доступу достатньої кількості кисню в легені, головний мозок та інші органи, що призводить до швидкої втомлюваності, зниження працездатності, в результаті – до відставання у навчанні. Важливо знати і про стан зору дітей. Серед тих, що приходять до 1 класу, близько 4% дітей уже мають короткозорість, а далі з року в рік їхній зір продовжує погіршуватися. Стан зору дітей буває пов’язаний з їхньою поставою. Дуже часто діти з поганою поставою страждають короткозорістю. Та й кожна третя дитина, прийшовши до 1 класу, вже має певні проблеми – асиметрію плечей і лопаток, сутулість, а у більш тяжких випадках викривлення хребта (сколіоз). Призводить до цих порушень батьківська недбалість – дорослі не звертають увагу, в якій позі сидить дитина перед телевізором, за яким столом малює, грає з конструктором, як ходить, бігає.

   І, нарешті, такий аспект дитячого здоров’я, про який багато говорять, але неохоче радяться з лікарем, - це психічне здоров’я. В кожному класі вже з перших днів виділяються діти, для яких шкільний режим і навчальне навантаження непосильні. Неспокійні, плаксиві, вони дуже швидко втомлюються, лягають на парту або ходять по класу, заважаючи іншим і не звертаючи увагу на вчителя, не можуть оволодіти навичками лічби, письма, читання. І через

деякий час виникає питання, чи може ця дитина навчатися у масовій школі?

   Порушення нервово-психічного здоров’я, про яке ми говоримо, відноситься до категорії так званих прикордонних розладів, тобто тих, які перебувають на грані норми і хвороби. Ми вже говорили, що серед причин порушення нервово-психічного здоров’я дитини найчастіше зустрічаються такі, як важке протікання вагітності або пологів у матері, перенесення у цей період інфекційних захворювань, прийом деяких ліків. Пологова травма у дитини, її часті хвороби, особливо до року, будь-які запалення, травми або отруєння – все це може вплинути на формування нервової системи. Одним із варіантів загальної нервової ослабленості є так звана невропатія. Її прояви різноманітні:

   - підвищена нервова чутливість, схильність до емоційних розладів і тривожність;

   - швидка втомлюваність при підвищеному навантаженні, шумі, задусі, яскравому світлі;

   - порушення сну (сон поверховий, чутливий, тривожний або дуже глибокий, міцний; дитина погано засинає; у неї потреба у денному сні);

   - такі порушення як енурез, тики, заїкання.

   Якщо батьки спостерігають у своєї дитини щось подібне (млявість, дратівливість, надмірний рухливий неспокій, порушення сну, нічне нетримання сечі, заїкання, тики: посмикування повік, м’язів обличчя) – необхідно не зволікаючи йти до лікаря, щоб іще до школи провести курс лікування. Інакше, не пролікувавшись, ці захворювання отримають від шкільного навантаження такий поштовх, наслідки якого відгукнуться важко і на здоров’ї дитини, і на можливому успіхові в навчанні. Тому перед школою батьки повинні якомога більше дізнатися про стан здоров’я дитини, обстеживши її у лікарів, приділити увагу літньому оздоровленню, щоб, прийшовши у 1 клас, якомога менше стикатися зі шкільними проблемами.

   Відтак, якщо дитина прийшла в 1 клас підготовленою, то навчання даватиметься їй досить легко. Але це не означає, що батьки можуть вважати своє завдання виконаним і повністю передовірити виховання вчителю. Зусилля сім’ї і школи мають доповнювати одне одного, сприяючи формуванню гармонійно розвиненої особистості.

   Успіх у вирішенні такого складного і важливого завдання, як успішне навчання дитини в школі, багато в чому залежить від правильно організованої наступності не тільки між дитячим садком та школою, а й між дошкільним закладом, школою і сім’єю. Навчати і виховувати дитину потрібно спільними зусиллями.

Заходи безпеки в зимовий період

Рятування потерпілих на льоду

      Надання допомоги людині, яка провалилася під лід, - надзвичайно небезпечне заняття, потребує зібраності та виваженості в діях. Щоб допомогти людині, що терпить лихо, і не потерпіти самому, дотримуйтесь наступних правил:

- без потреби не виходьте на лід. Подумайте, чи зможете під час надання допомоги впоратись самотужки, чи краще покликати на допомогу ще кого-небудь. Якщо поряд нікого немає, то дійте продумано і обережно, щоб замість допомоги не погіршити становище;

- протягніть потерпілому довгу жердину, дошку, палицю від лиж, лижу, хокейну клюшку або киньте вірьовку, зв'язані паски тощо. Якщо вам усе-таки необхідно вийти на лід, то ляжте на лід і повзіть по поверхні, штовхаючи рятувальний засіб перед собою або кидаючи поперед себе вірьовку чи пасок. Добре, якщо ви одягнете рятувальний жилет;

- будьте якомога далі від ополонки (краю крижини), протягніть потерпілому палицю, жердину чи киньте вірьовку. Якщо вірьовка чи трос закріплені на березі і не вистачає довжини, то, міцно тримаючись за кінець вірьовки однією рукою, протягніть потерпілому другу руку;

- витягаючи потерпілого, попросіть його працювати ногами - так буде легше витягнути його з ополонки. Коли ви його витягли, не дозволяйте йому підійматись на ноги, нехай він повзе вслід за вами до берега;

- після того, як витягнете потерпілого на берег у безпечне місце, викличте "швидку медичну допомогу", надайте йому першу допомогу, необхідну при охолодженні організму.

Перша допомога при гіпотермії (переохолодженні)

       Ознаки гіпотермії:

- тремтіння і озноб, які можуть бути відсутніми на пізніших стадіях; - оніміння;

- втрата координації рухів;

- зніяковіння, незвична манера поведінки;

- температура тіла нижче 35 град. С.

      Якщо в потерпілого одночасно спостерігаються ознаки відмороження і гіпотермії, в першу чергу надавайте допомогу як при гіпотермії. Цей стан може призвести до смерті, якщо людину терміново не зігріти, але навіть у цьому випадку не варто залишати без уваги відмороження, яке при тяжкому ступені може призвести до ампутації пошкодженої частини тіла.

      Гіпотермія належить до невідкладних медичних станів. Дотримуйтесь принципів надання першої допомоги і виконайте додатково спеціальні заходи при гіпотермії:

- викличте "швидку медичну допомогу";

- поступово відігрійте постраждалого, загорнувши його в ковдри або сухий теплий одяг;

- не намагайтесь зігріти тіло потерпілого дуже швидко, не занурюйте його в теплу воду, швидке обігрівання може викликати серцеві проблеми;

- будьте надзвичайно уважними при поводженні з потерпілим;

- по можливості прикладіть до тіла теплий предмет (гарячу грілку, пляшки з теплою водою);

- дайте тепле пиття, якщо потерпілий при свідомості.

       Найкраще, якщо відігрівання буде відбуватись з середини тіла (тепле пиття) одночасно з відігріванням з зовні.

Ожеледиця

       Пам’ятайте, що кращими для льоду є підошви з мікропористої чи іншої м'якої основи та без високих підборів.

      Людям похилого віку краще в “слизькі дні” взагалі не виходити з будинку, але якщо потреба змусила, не соромтеся взяти палицю з гумовим наконечником або з шипом. Якщо у вас з собою сумка чи торба, то вона повинна бути тільки такою, яку можна носити через плече. Дві третини травм люди похилого віку отримують при падінні.

      Прогулянки вагітних жінок в ожеледицю без супроводження небезпечні для здоров’я.

      Не виходьте без потреби на вулицю, якщо ви слабкі або неспритні. Зачекайте, поки не приберуть сніг і не розкидають пісок на обмерзлий тротуар.

Як можна зменшити ризик травм у ожеледицю

      Будьте готові, про всяк випадок, під час перебування на вулиці в такі дні, впасти. Ходіть не поспішаючи, ноги злегка розслабте в колінах, ступайте на всю підошву. Руки мають бути вільні від речей. Пам’ятайте, що поспіх збільшує небезпеку падіння, тому виходьте з будинку неквапом.

      При порушенні рівноваги швидко присядьте – це найбільш реальний шанс втриматися на ногах.

      Падати в ожеледицю слід з мінімальною шкодою для свого здоров'я. Відразу присядьте, щоб знизити висоту. У момент падіння стисніться, напружте м’язи, а доторкнувшись до землі, обов'язково переверніться – удар, спрямований на вас, розтягнеться і втратить свою силу при обертанні.

       Не тримайте руки в кишенях – це збільшує можливість не тільки падіння, але і більш важких травм, особливо переломів.

      Обходьте металеві кришки люків. Як правило, вони вкриті льодом. Крім того, вони можуть бути погано закріплені і перевертатися, що додає небезпеки травмувань.

      Не прогулюйтеся з самого краю проїжджої частини дороги. Це небезпечно завжди, а на слизьких дорогах особливо. Можна впасти та потрапити на дорогу, автомобіль може виїхати на тротуар.

       Не перебігайте проїжджу частину дороги під час снігопаду та у ожеледицю. В ожеледицю значно збільшується гальмівний шлях автомобілів, і падіння перед автомобілем, що рухається, може призвести, в кращому разі, до каліцтва, а то і до загибелі.

      Небезпечні прогулянки в ожеледицю в нетверезому стані. Травми при цьому найчастіше важкі, всупереч переконанню, що людина напідпитку падає завжди вдало. При сп’янінні люди не так чутливі до болю і за наявності травми не звертаються своєчасно до лікаря, що спричиняє згодом ускладнення.

      Якщо ви впали і через деякий час відчули біль у голові, в суглобах, нудоту, побачили, що утворилися пухлини – терміново зверніться до лікаря в травмпункт, інакше можливе виникнення ускладнень з неприємними наслідками.

Обережно – бурульки!

      Пересуваючись містом в період танення льоду, слід бути особливо уважним, проходячи повз будинки чи біля високих дерев, спершу необхідно впевнитись у відсутності загрози падіння льодових наростів. Нестійкі погодні умови - відлига вдень і заморозки вночі та значне нагромадження снігового покриву сприяють активному утворенню бурульок на покрівлях споруд (особливо старих будинків з похилим дахом), виступаючих архітектурних частинах будинків та великих деревах. По можливості необхідно триматись на відстані 3-5 метрів від будинків та інших споруд, вибираючи найбільш безпечний маршрут руху. Ні в якому разі не заходити за спеціальні огорожі поблизу будинків чи дерев.

      Будьте обережні, бережіть себе - це запорука безпечного перебування на вулиці при погіршенні погодних умов, особливо у зимовий період.

                                                  ПОРАДИ ДЛЯ БАТЬКІВ

БАТЬКИ - ПРИКЛАД ДЛЯ ДІТЕЙ

                                                  

1. Будьте гарним прикладом для своїх дітей у ставленні до власного здоров΄я.
2. Ведіть здоровий спосіб життя.
3. Займайтесь фізичною культурою, виконуйте вранці вправи ранкової гімнастики. Виробляйте сталу звичку та потребу в цьому.
4. Практикуйте вдома певну систему оздоровлення всіх членів родини, в тому числі й дитини.
5. Налагодіть у сім΄ї активно-динамічний відпочинок.
6. Організовуйте сімейні прогулянки на природу, щоб змалечку привити дітям бережливе ставлення до навколишнього середовища.
7. Пам΄ятайте, що здоровий спосіб життя – це правильно організована діяльність, сприятливі умови побуту, активний відпочинок і здоровий мікроклімат у родині.
8. Не паліть і не пийте спиртних напоїв у присутності дітей. Пам'ятайте! Діти схильні імітувати ваші дії в дитячому садку.
9. Формуйте у дітей світоглядно-оздоровчу поведінку на основі реалізації принципів: пізнай себе, створи себе і допоможи собі сам.
10.Впроваджуйте різноманітні форми роботи з валеологічного виховання, спрямовані на формування в дітей уявлень про правила безпечної поведінки під час ігор, про можливості людського організму, про користь рухової активності, здоровий спосіб життя.
11.Застосовуйте вдома різні профілактично - корекційні вправи з олівцями, скакалками та іншими підручними предметами.
12.Привчайте дітей щоденно піклуватися про своє здоров΄я:
- виконувати різні фізичні вправи;
- правильно харчуватись;
- загартовуватись;
- спілкуватися з друзями;
- дотримуватися особистої гігієни;
- дотримуватися режиму дня;
- знаходити час для розваг на свіжому повітрі, дивитися цікаві телепередачі, користуватися бібліотекою і т. д.