Вклонися, народе, Героям Чорнобиля,

До серця палкого синів пригорни, —

Щоб діти й онуки їх стали хоробрими.

Бо стогнуть, як люди, дерева, й кричать полини.

Вклонімося, друзі, Героям Чорнобиля,

Що глибоко в пам'ять народу вросли.

Я бачив, спинились вони перед обрієм —

І тихо у сиве безсмертя поволі пішли.

Минуло 34 роки, а чорний день Чорнобильської трагедії продовжує хвилювати людей: і тих, кого він зачепив своїм недобрим крилом, і тих, хто пізніше народився далеко від скривдженої  землі. Цей день  завжди буде об’єднувати всіх одним спогадом, однією печаллю, однією надією.

За роком спливає рік, але для нашої Батьківщини Чорнобиль залишається незагоєною раною. Україна зараз — зона екологічного лиха. І ми  повинні пам'ятати, що Чорнобильська трагедія — це останнє застереження людству, що природа не вибачає жорстокості й недбалості у ставленні до себе. Вона завжди віддячує взаємністю. Чим стане наша земля завтра — неповторною красою чи прекрасною потворою?   Залежить від нас!